Testimony 1581

Testimony 1581

2023-05-16

Good evening. Two years before the start of the war, I divorced my husband and was left alone with two children. I moved in with my parents. They had a "kiosk" in one of the district centers. I helped them, and they began to spend more time with their grandchildren. After some time, I met my now-husband and I worked full time. Soon, we began to live together, and my children accepted him. We were in no hurry to register the relationship. Despite the anti-terrorist operation, life more or less went on in the Russian-occupied territories of Ukraine. My children went to school and we worked. Then everything collapsed in one moment on the morning of February 24th. We had been attacked. We were being bombed, rockets were flying, and explosions were happening. Mom and Dad were in a terribly depressed state and my husband had an unnatural patriotism. He started rushing to the front, and my first and only thought at that moment was, "What do I do? How can I protect the children?". My older sister has lived in Germany with her family for seven years. The first call was from her. My sister demanded I take my children and mother and father and go to her. I couldn't decide for a long time because the childrens school is like everything. The parents also categorically refused and said that they would not abandon the house to marauders. My husband also volunteered for the front without waiting for the summons. I succumbed to my sister's persuasion, and at the beginning of March, I went to my sister's with my two children. I watched all the horrors of the first two months from Germany with a sinking heart. I didn't last long. After about 45 days, I returned home. There are a lot of checkpoints, huge traffic jams, everything had become more expensive, including document checks and Martial law. To my surprise upon my return, the people were not sad. Mom and Dad were very depressed though. Dad aged a lot in one month. A week after I returned, my husband was sent home for 4 days, and we officially registered our marriage. So now I'm married again. My husband then drove to the location 4 days later. Our "kiosk" was looted by looters but it was necessary to survive. We lived on my husband's salary in the Armed Forces and my parents' pension. In August, they called me and asked me to come to the hospice in [CITY]. My husband was seriously wounded in the spine. I left the children with my parents and went to [CITY]. I will not describe our torments because we were learning to walk anew. All of Ukraine suffered and suffered. Thank God he survived. My husband's recovery period came at a time when the orcs left us without electricity. It was hell. Soon, he was ordered to check his health. We headed home. In March 2023, my dad died of a heart attack. My mom was in such a state that I was already afraid that I would lose her. But more than a month has passed already. After my father's funeral, my sister took our mother and returned to Germany. I am at home with my husband and children. Now I am five months pregnant! We are looking forward to the victory of Ukraine!!!

Доброго вечора. За два роки до початку війни я розлучилася з чоловіком і залишилася одна із двома дітьми. Переїхала до своїх батьків. У них був "кіоск" в одному з райцентрів, я допомагала їм, а вони стали більше часу проводити з онуками. Через деякий час я познайомилася з чоловіком, працював на сто. Незабаром почали жити разом, діти прийняли його. Реєструвати стосунки не поспішали. Незважаючи на АТО в ОРДЛО життя більш-менш йшло своєю чергою. Діти ходили до школи, ми працювали... Все звалилося в одну мить, вранці 24 лютого. На нас напали, нас бомблять, летять ракети, вибухи. Мама з татом були в жахливо пригніченому стані, у чоловіка заграв неприродний патріотизм, почав рватися на фронт, у мене ж перша та єдина думка на той момент була "Що робити, як убезпечити дітей?". Моя старша сестра вже сім років жила в Німеччині зі своєю сім'єю. Перший дзвінок був від неї. Сестра вимагала взяти дітей та маму з батьком та їхати до неї. Я дуже довго не могла визначитись. Школа начебто все. Батьки відмовилися категорично, сказали, що не кинуть будинок на мародерів. Чоловік пішов добровольцем на фронт, не дочекавшись повістки. Я піддалася на вмовляння сестри й на початку березня з двома дітьми поїхала до сестри. Усі жахи перших двох місяців я із завмиранням серця спостерігала з Німеччини. Протрималася я так не довго, близько 45 днів, і повернулася додому. Дуже багато блокпостів, величезні затори, все подорожчало, перевірки документів. Воєнний стан одним словом. На мій подив народ не сумував. Мама і тато були дуже пригнічені. Тато за один місяць сильно постарів. Через тиждень після того, як я повернулася, мого чоловіка відпустили додому на 4 дні й ми офіційно зареєстрували наш шлюб. Тож тепер я знову заміжня. Чоловік через 4 дні поїхав до розташування. Наш "кіоск" був розграбований мародерами. Треба було виживати. Жили ми на зарплату чоловіка у ЗСУ та пенсію батьків. У серпні мені зателефонували та попросили приїхати до госпісу в [МІСТО]. Чоловіка поранили тяжко у хребет. Я дітей залишила з батьками та поїхала до [МІСТО]. Не описуватиму наші муки, тому що ми наново вчилися ходити. Вся Україна страждала та мучилася. Слава Богу живий лишився. Період відновлення чоловіка потрапив на момент, коли орки залишили нас без електрики. Це було пекло. Нелюди. Невдовзі чоловіка комісували за станом здоров'я. Ми рушили додому. У березні 2023 року від інфаркту помер мій тато. Мама була в такому стані, що я вже боялася, що її втрачу. Але минуло вже понад місяць. Сестра після похорону батька забрала маму і повернулася назад до Німеччини. Я з чоловіком та дітьми вдома. Зараз я на п'ятому місяці вагітності!) З нетерпінням чекаємо на перемогу України!!!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.