Testimony 1568

Testimony 1568

2023-04-10

Good afternoon. Despite all the strange "warnings" and news on TV, the war started suddenly for us. My son (17 years old) woke me up to watch. When he heard the sounds of explosions, he started browsing social media and convinced me that war had broken out. Of course, I thought it was some kind of prank in their "tiktoks" and so on. But 15-20 minutes later, after scrolling through my Telegram, I got up in a kind of shock. There were explosions. The first thing that came to mind (I don't know why) was to pack all my documents, some clothes and another bag with who knows what into my backpack. First thing in the morning, with the phone ringing incessantly, I ran to the store and then a picture from Soviet films about the beginning of the war appeared before my eyes - huge queues, inflated prices, gossip, guesses, assumptions. I ran home after buying as much as possible of the most necessary goods at that time: cereals, pasta, and canned food. In such a situation, you don't fully understand what to take. The next night was just some kind of hell. Everything was exploding everywhere and at once. The myth of the "second army of the world" was making itself felt. You don't know whether they are attacking and bombarding you or our guys are trying to fight back, defend you, and keep them out of the city. What's going on? We hear loud shots, explosions, and bright flashes from some heavy weapons. I understand that it's not small arms; it's something heavy. At Telegram, we learnt about the "two-wall rule", that staying in the corridor and taping the windows crosswise was better. I moved a large cotton mattress into the corridor, plus the thickest blanket, so that during the shelling, we could hide from glass shards, etc. and that's how our narrow corridor became a temporary shelter. The horror began when rockets started flying with a wild roar. Just the sound of them scared us to death. They seemed to be flying high, but we instinctively ducked as if they were a metre away. Of course, we were glad that it didn't hit us...but we sadly realized that it still exploded somewhere. Within a week, the slightest hope that this could be resolved through negotiations disappeared. I finally became convinced that this was a war against the people of Ukraine when these scum started hitting power substations. And what about hospitals, maternity homes, operating theatres... The alarm was often not heard over the explosions, and frankly, it did not help. The beginning of the shelling was reported on TV channels. And we don't have a basement. We fled to our neighbour's grandmother, Aunt [NAME1]. She lives alone, and we have been helping each other throughout the war. Even before the war, work was not "plentiful," and then there was the war. The state provided some help. My son and I survived a little. My [NAME2] is a good boy. He chopped wood and carried water. He helps as much as he can. Sadly, all the children had such a hard time with school. First COVID-19, then the war. Well, it's okay; we will survive and WIN!!!! Glory to Ukraine!!!

Доброго дня. Незважаючи на всі дивні "попередження" та новини по телебаченню, війна для нас почалася раптово. Мене розбудив син (17 років) дивитися. Почувши звуки вибухів, він почав переглядати соцмережі й переконувати мене, що почалася війна. Я звичайно ж подумала, що це якісь витівки в їх "тік токах" і т.п. Але через 15-20 хвилин, прогорнувши свій телеграм, я піднялася в якомусь шоці. Вибухи. Перше що спало на думку, (не знаю чому) зібрала в рюкзак всі документи, якийсь одяг і ще одну сумку з незрозуміло чим. Насамперед вранці під безперервні дзвінки телефону, я побігла в магазин і тут у мене перед очима з'явилася картина з радянських фільмів про початок війни - величезні черги, завищені ціни, плітки, здогади, припущення. Скупившися по можливості найнеобхіднішими на той момент товарами, крупи, макарони, консерви, я побігла додому. У такій ситуації не до кінця розумієш, що брати тобі. Протягом наступної ночі було просто якесь пекельне пекло. Вибухало все, скрізь і відразу. Міф про "другу армію світу" давав про себе знати. Не розумієш, це наступають на тебе і бахають, чи це наші намагаються відбиватися, захищають, не пускають їх до міста. Що відбувається!? Ми чуємо гучні постріли, вибухи, яскраві спалахи від якихось важких знарядь. Я розумію, що це не стрілецька зброя, це щось важке. З Тг ми дізналися про "правилу двох стін", що краще пересидіти в коридорі, про хрест на хрест заклеєних вікнах скотчем. Я перенесла великий ватний матрац в коридор + найтовстіша ковдра, щоб під час обстрілу можна було сховатися від уламків скла і т.п. Так наш вузький коридор став тимчасовим укриттям. Жах почався, коли з диким ревом почали пролітати ракети. Вже від їхнього звуку страшенно до жаху. Вона летить начебто високо, але ми інстинктивно пригиналися, ніби вона за метр від нас. Звичайно раділи, що не в нас "прилетіло"... Але сумно розуміли, що вона все одно десь вибухнула. За тиждень найменша надія, що це можна вирішити переговорами зникла. Остаточно утвердилася в тому, що це війна проти народу України тоді, коли ці мразі почали бити по електропідстанціях. А як же лікарні, пологові будинки, операційні... Дуже часто тривогу не було чутно через вибухи, та й чесно, не допомагає вона. Про початок обстрілу писали у ТГ каналах. Та й підвалу в нас немає. Ми тікали до сусідської бабусі, тітки [ІМʼЯ1]. Вона живе одна і ми всю війну допомагаємо один одному. З роботою і до війни було не "густо", а тут ще й війна. Держава надала трохи допомоги. Дещо вижили з сином. Мій [ІМʼЯ2] молодець. І дрова колов і воду носив. Допомагає, чим може. Сумно, що зі школою у всіх дітей так склалося. Спершу ковід, потім війна. Ну та гаразд, виживемо і ПЕРЕМОЖЕМО!!!! Слава Україні!!!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.