Testimony 1567

Testimony 1567

2023-04-05

Good evening. The war started for my family, probably, like for all Ukrainians. Denial that this could happen at all. Confusion and doubts, "Maybe it's a provocation", "They'll come to an agreement." And, of course, SHOCK! I am alone with my eight-year-old son... What to do? Where to run to? Or maybe it won't affect us? But no! War in its most vile form. War is war, but life goes on. We have what we have! In [CITY1], everyone was terrified of one thing: it is close to Crimea. That's where things used to come from. They were not afraid of anything. When they started shelling us with all sorts of Grads, I realized the enemy was near the city. Our region was always considered "Russian," just like [CITY2] and [CITY3], BUT I have seen such a level of unity of people against the enemy in very few places. The first months, I was passed in a frantic pace of survival. There was only one goal - for my son and me to survive. I slowly got used to the checkpoints, document checks, dark streets at night and ominous silence. At first, the silence at night was the worst. We lived all these months in anticipation. We were waiting for the explosions, for the anxiety, checking the telegram with fierce curiosity. Where is the "arrival"? Are there any dead? My neighbours, pensioners, shared canned food with us... I'm the only one with a well on the whole street! I provided water for the whole street! The "cruelty" began in autumn, when these bastards started bombing substations and the whole of Ukraine was left without electricity, water, and communication. [CITY1] turned into a city of generators. My child and I survived until mid-December and then went to my friend's house in the Odesa region. Although [CITY2] is close by, it was a little calmer there. My friend helped me a lot. My son and I, she and her husband, and their four children, plus her mother, lived with her. I returned home to [CITY1] at the end of January and is still here. As long as our brave soldiers fight the enemy, I will not leave my homeland. And to be honest, I have nowhere and no one, to go to. I know one thing for sure - Ukrainians are the most resilient people in the world! No one can defeat us! Everything will be Ukraine!

Добрий вечір. Війна для моєї родини почалася, мабуть, як і для всіх українців. Заперечення того, що взагалі таке може статися. Розгубленість та сумніви, "а може провокація", "зараз домовляться". І звичайно ШОК! Я одна з восьмирічним сином... Що робити? Куди втекти? А може, саме нас не торкнеться? Але немає! Війна в найпідлішому своєму прояві. Війна війною, але життя продовжується. Маємо те, що маємо! У [МІСТО1] всі дуже боялися одного, це близько до Криму. Звідки зазвичай за нами та "прилітало". Не дарма боялися. Вже коли нас почали обстрілювати всякими Градами, я зрозуміла, що вороги під містом. Наш регіон весь час вважали "російським", так само як і [МІСТО2] та [МІСТО3], АЛЕ такого рівня об'єднання людей проти ворога я мало де зустрічала. Перші місяці пройшли в шаленому темпі виживання. Була одна мета – вижити синові та мені. Почала потихеньку звикати до блокпостів, перевірок документів, темних ночами вулиць та зловісної тиші. Спочатку найстрашніше була тиша ночами. Ми всі ці місяці жили в очікуванні. В очікуванні вибухів, тривоги. З шаленою цікавістю перевіряючи телеграм. Де "приліт"? Загиблі є? Мої сусіди, пенсіонери, ділилися з нами консервацією... На всій вулиці тільки в мене криниця! Забезпечила водою всю вулицю! "Жесть" почалася восени, коли ці сволоти почали бомбити підстанції та вся Україна залишилася без електрики. А відтак і без води та без зв'язку. [МІСТО1] перетворився на місто генераторів. Я з дитиною протрималися так до середини грудня і потім поїхали до моєї подруги на Одещину. Хоч [МІСТО2] і поряд, але там було трохи спокійніше. Подруга мені дуже допомогла. Жили у неї я з сином і вона з чоловіком та четверо їхніх дітей + її мама. Повернулася додому до [МІСТО1] наприкінці січня і досі тут. Поки наші хоробрі воїни б'ють ворога, я не збираюся залишати мою Батьківщину. Та й чесно кажучи нікуди та нема до кого мені їхати. Точно знаю одне – Українці найстійкіший народ у світі! Нас не перемогти нікому! Все буде Україна!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.