Testimony 1562

Testimony 1562

2023-03-30

Good morning. On February 24, I woke up to the sound of a fighter jet. My father said - WAR! I thought he was joking. But when I opened the Internet, I was horrified! Sumy, Chernihiv, Kharkiv, Donbas and my native [CITY]. Then videos began to appear with people who wanted to leave Ukraine and were standing in crowds and lines at the border. I have three children and a sick father. My first thoughts were, "now a little bit" - a demonstrative shooting and negotiations followed by a truce. I think no one in Ukraine at that time could have believed that there would be such a brutal, "dirty", long war. Since I had nowhere to go and no one to visit, I continued to go to work (as a supermarket cashier), and my father looked after the children. School was immediately canceled. Remote learning is not learning. Poor children! And the gray military routine began. Untial March 5, at 5:03 a.m., an enemy fighter jet launched two missile strikes on an object 2 km from my house. We went into the hallway in a panic. The window frame was smashed out, the glass shattered... and all this on my youngest 7-year-old son. He still stutters. I went to work in such shock. Two weeks later, my father died. My father's funeral, two weeks after we were shelled? It's too much.... But there are many Ukrainians who are in worse trouble than I was. Months passed and the war became part of our everyday life. Alarms, "arrivals", telegrams, remote control, etc. There are no jobs, and you hold on to what you have with a steel grip. The employer took advantage of the situation, "To whom the war is for, to whom the mother is for," and set the conditions and payment that were beneficial ONLY to him. If you want to work, or if you don't want to leave, they will find someone to take your place quickly. Many of my friends left, some to Germany, some to the Czech Republic, BUT after 1-2 months they returned and were surprised to find that there were no neighborhood boys, brothers, husbands, or fathers. However, I survived as best I could. And now I have a new problem: my eldest son is graduating from high school and needs to go to university. How will this happen? More than a year of distance learning will take its toll. How much will it cost? Where can I get the money for tuition? I don't want to and I'm not going to leave my city and my country. I really hope that the war will end soon or at least stop. But I also have no idea what will happen after the war. We know from history that the most difficult years are the years after the war. But my children and I are not sad, we are happy with what we have and we are waiting. Ukraine will win!

Доброго дня. 24 лютого я прокинулася від звуку винищувача. Батько сказав - ВІЙНА! Я подумала, що він жартує. Але відкривши інтернет я жахнулася! Суми, Чернігів, Харків, Донбас та моя рідна [МІСТО]. Потім почали з'являтися відео з людьми, які хочуть залишити Україну та стоять у тисняві та чергах на кордоні. У мене троє дітей та хворий батько. Перші думки були, "зараз трохи" показово постріляють і переговори з наступним перемир'ям. Я думаю, ніхто в той момент в Україні не міг би повірити, що буде така жорстока, "брудна", довга війна. Через те, що мені не було куди їхати, та й не до кого, то я продовжувала ходити на роботу (касир супермаркету), а батько наглядав за дітьми. Школу одразу скасували. Дистанційка – це не навчання. Бідні діти! І почалися сірі військові будні. Поки 5 березня о 5:03 ворожий винищувач не завдав двох ракетних ударів по об'єкту за 2 км від мого дому. Ми в паніці пішли у коридор. Вибило раму вікна, скла вщент ... і все це на мого молодшого 7-річного сина. Він досі заїкається. Ось у такому шоку я пішла на роботу. За два тижні помер мій батько. Похорон батька, через два тижні після того, як нас обстріляли!? Це вже занадто.... Але є дуже багато українців, у яких біда страшніша за мою. Минули місяці й війна стала частиною нашого побуту. Тривоги, "прильоти", телеграм, дистанційка тощо. Робочих місць немає, а за те, що є, тримаєшся сталевою хваткою. Роботодавець скористався ситуацією "Кому війна – кому мати рідна", поставив такі умови та оплату, які вигідно ТІЛЬКИ йому. Хочеш працюй, а не хочеш йди, на твоє місце знайдуть швидко. Багато моїх подруг поїхали, хто до Німеччини, хто до Чехії, АЛЕ через 1-2 місяці повернулися і з подивом виявили, що немає сусідських хлопців, братів, чоловіків і батьків. Втім виживала як могла. А тепер нова проблема, мій старший син закінчує школу і треба вступати до університету. Як це відбуватиметься? Понад рік навчання на дистанційці дадуться взнаки. Скільки це буде коштувати? Де взяти гроші на навчання? Я не хочу і не збираюся залишати моє місто та мою країну. Я дуже сподіваюся, що війна скоро закінчиться або хоча б припиниться. Але я також не уявляю, що буде після війни. З історії ми знаємо, що найважчі роки – роки після війни. Але ми з дітьми не сумуємо, радіємо з того, що маємо і чекаємо. Україна переможе!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.