Testimony 1560

Testimony 1560

2023-03-29

I learned about the outbreak of war from the Internet! Even before the war, my beloved, who was in Ato from the first days, told me that he would leave without hesitation if something happened. On the morning of that day, he went to work. He didn't know the war was happening because he was still on the road. We talked on the phone; I cried because I was scared for him. On the first day of the war, he left, as he promised. I started going to church because it was the only place where I felt peace; I prayed like never before, hardly listened to the news, and lived from call to call, from message to message. Sometimes, I worked at the school to prepare goodies for the guys at the front, and then I felt remorse that I could not do more to help. There was despair and fear, a feeling of uselessness because of the betrayal of relatives and friends, sometimes to the point of not wanting to live. I didn't understand how it was possible to think about myself in such a difficult time, to be indifferent to others, not to understand other people's pain, how it was possible to live my life hiding behind other people's backs without feeling any gratitude or respect for the defenders. I listened to many insulting words from curious neighbours, insulting words, not words of gratitude, with calculations of the military's salaries. And this: "Why me? Let others do it!" which simply killed me. I realized, and this was the worst part, that no one felt sorry for anyone and that everyone thought only of themselves. I have weeded out insincere relatives and fake friends, and I communicate only with trusted people, with my family. Sometimes, I feel disgusted with people around me who live as if nothing is happening. It's quiet here. I have no fear of death. The only thing I have is fear for my child and him because he is at war. Of course, sometimes there is a feeling of confusion, fear of the unknown, disappointment in people, anger, despair... But hope... "Hope has never left me. I have always, I don't even know if I believed or just chased away bad thoughts in such a way; I knew everything would be fine. I believe in the Victory! I know everything will be fine! If only I knew when...

Про початок війни я дізналась з інтернету! Ще до війни, коханий, який був в Ато з перших днів, говорив мені, що якщо раптом щось, він піде не задумуючись. Зранку того дня він поїхав на роботу. Про те що війна він ще не знав, тому що був ще в дорозі. Ми розмовляли телефоном, я плакала, бо мені було страшно за нього. У перший день війни він пішов, як і обіцяв. Я почала ходити до церкви, бо тільки там відчувала спокій, молилась, як ніколи до того, новин майже не слухала, жила від дзвінка до дзвінка, від повідомлення до повідомлення. Інколи була робота в школі з приготування смаколиків хлопцям на фронт, тоді й виникали докори сумління, що не можу зробити більше, щоб допомогти. Був відчай і страх, відчуття непотрібності, через зраду близьких і друзів, інколи до небажання жити. Я не розуміла ,як можна в такий важкий час думати про себе, бути байдужими до інших, не розуміти чужого болю, як можна жити своїм життям, ховаючись за чужі спини, при тому не відчуваючи ,ні вдячності, ні поваги до захисників. Слухала багато образливих слів від цікавих сусідів, так саме образливих, а не слів подяки, з підрахунками зарплати військових. І оте:"А чому я? Хай інші!", яке просто, вбивало. Приходило розуміння того, і це було найгірше, що нікому нікого не шкода, що кожен думає лише про себе. Відсіяла нещирих родичів, фальшивих друзів, спілкуюсь тільки з перевіреними, з сім'єю. Інколи відчуваю відразу до оточення, яке живе так, ніби, нічого не відбувається. У нас тихо. Страху смерті у мене немає. Єдине, що є це страх за дитину, і за нього, бо на війні. Звичайно, що буває інколи відчуття розгубленості, страх перед невідомістю, розчарування в людях, злість, відчай... Але, надія... Ніколи не залишала мене. Я завжди ,навіть не знаю, вірила я, чи просто, таким способом гонила від себе погані думки, знала, що буде все добре. Вірю в Перемогу! Знаю, все буде добре! Знати б ще коли...

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.