Testimony 14

Testimony 14

2022-05-21

My experience of war is not one of the most difficult and terrible, thank God. But I have never been so worried as I was worried since the war started and I am still worried now. Until February , I, like everyone else, followed the news that Russia was deploying its troops closer and closer to the border with our Ukraine. I already understood then that there must be a reason. I was very afraid and worried for my relatives, for the whole of Ukraine, for my life. After all, I, like anyone else, dream of a happy future, of a dream job, of a family and children who will live under a peaceful sky. I often talked about the war with relatives, friends and my boyfriend. They all comforted me and said that there would be no war. I calmed down for a while. And here came that terrible day for every Ukrainian. On February , at about am, Russia attacked Ukraine. When I woke up at about o'clock in the morning, I didn't suspect anything until I saw a few missed calls from my friend, who was in Kyiv at the time, and until I didn't turn on the news phone, then I realized it had started ... I sat still for a couple of hours reading all the news and talking to friends, we could not believe that it really happened, it was scary. I was at home with my mother, my father was in [CITY] because he worked there, and my brother was in Kyiv. My mother and I were very worried about them and were waiting for them to come home, the next day they had already arrived and it was easier to go through all these events together. Fortunately, no missiles or tanks with Russian troops came to my city, but our city also experienced this war. Three real heroes from my city gave their lives for our bright future. It was very sad, it was quite difficult to find out about such a disaster. Sirens sounded several times a day, and my dad and friends helped volunteers to collect food for the military, and I, like everyone else, sent money to help the Armed Forces. Our city, [CITY], was preparing quickly and gathered for war, everyone did what he could. Some bought food, some cooked food, some floated nets from ribbons, some filled sand in bags and much more. During the sirens, my family and I ran to the shelter and waited with trembling legs for the alarm to go off. There were days, weeks, months and I realized that I need to try to live on, make plans, do things. If in the first weeks I followed the news every minute and cried bitterly, then in a month I opened fewer news channels and spent more time studying, it became a little easier. Now I hope every day that this war will end soon, there will be a bright, peaceful and clear sky above our heads. I believe in our army, I believe in our president, I believe in other countries that help and support us a lot. I want every person who was forced to leave Ukraine to return to their entire homes, to their families, for each of our soldiers to return alive to their families with the words "We have won!". I believe that God sees and will help us to overcome this darkness, because good will overcome evil! Glory to Ukraine! Glory to heroes!

Мій досвід переживання війни не є одним із найскладніших та найстрашніших дякуючи Богу. Але оскільки я хвилювалась і досі хвилююсь в період війни, я ще не хвилювалась так ніколи. До двадцять четвертого лютого я, як і всі інші слідкувала за новинами про те, що Росія розташовує свої війська все ближче й ближче до кордону з нашою Україною. Я тоді вже розуміла, що все не просто так. Я дуже боялась та хвилювалась за своїх близьких, за всю Україну, за своє життя. Адже я, як і будь-хто інший мрію про щасливе майбутнє, про роботу мрії, про сім'ю та діток, які будуть жити під мирним небом. Я дуже часто говорила на тему війни з рідними, з подругами та зі своїм хлопцем. Вони всі мене втішали й казали, що ніякої війни не буде. Я на якийсь час заспокоювалась. І ось, настав той жахливий для кожного українця день. лютого близько години ранку Росія напала на Україну. Коли зранку близько години я прокинулася, я ще нічого не підозрювала поки не побачила декілька пропущених дзвінків від своєї подруги, яка на той момент перебувала в Києві, та не ввімкнула телефон з новинами, тоді я зрозуміла, що почалось... Я завмерши просиділа декілька годин читаючи всі новини та спілкуючись з друзями, ми не могли повірити, що це дійсно сталось, було страшно. Я була вдома разом із мамою, тато був в [МІСТО], тому що працював там, а брат був в Києві. Ми з мамою дуже хвилювались за них і чекали їх додому, на другий день вони вже приїхали й ці всі події разом було легше пережити. На щастя, в моє місто не долітали ракети та не заїжджали танки з російськими військовими, але наше місто також відчуло цю війну. З мого міста віддали своє життя за наше світле майбутнє троє справжніх героїв. Це було дуже сумно, досить тяжко було дізнаватись про таку біду. Щодня по декілька разів лунали сирени, я разом з татом та подругами допомагали волонтерам в зборі продуктів для військових, також я як і всі інші надсилала гроші на допомогу ЗСУ. Наше місто [МІСТО] готувалось швидко та зібрано до війни, кожен робив що міг. Хтось продукти купував, хтось готовив їжу, хтось плів сітки зі стрічок, хтось засипав пісок в мішки та багато іншої допомоги. Під час сирен разом із сім'єю ми бігали до сховища та з тремтячими ногами чекали відбою тривоги. Йшли дні, тижні, місяці і я зрозуміла, що потрібно старатись далі жити, будувати плани, займатись справами. Якщо в перші тижні я кожної хвилини слідкувала за новинами й гірко плакала, то через місяць я вже менше відкривала канали з новинами й більше приділяла час навчанню, ставало трохи легше. Зараз я щодня надіюсь на те, що ця війна зовсім скоро закінчиться, над нашими головами буде світле, мирне та чисте небо. Я вірю в нашу армію, я вірю в нашого президента, я вірю в інші країни, які нам дуже помагають та підтримують нас. Я хочу, щоб кожна людина, яка змушена була виїхати з України от-от повернулась у свої цілі домівки, до своїх сімей, щоб кожен наш воїн повернувся живим до своїх родин зі словами "Ми перемогли!". Я вірю, що Бог бачить і допоможе нам справитись з цією темрявою, тому, що добро переможе зло! Слава Україні! Героям слава!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.