Testimony 1531

Testimony 1531

2023-03-03

The war caught me in bed as I woke up to the sound of explosions. No one was at home, and my parents were already at work. My sister called me and calmed me down. She offered for me to come to her so we could be together. I was worried. I couldn't believe it had happened, that the war had started. But an hour later, when I recovered, I gathered necessary things just in case, contacted my parents, and stayed at home. On the second day of the events, I went abroad with my mother, we went to Poland, to my brother. I remember the hours I spent in line at the border. There were a lot of refugees; everyone was fleeing, volunteers were helping people, and everyone was scared. I stayed in Poland until the end of May, and yes, I was safe with my loved ones but I monitored the news every day. I had an alert app and a map of Ukraine's alarms. I was perturbed about my relatives who remained in Ukraine. I went to rallies and meetings to support Ukraine in Poland. I felt proud of the people, of our Ukrainians. I wanted to return home as soon as possible, but my parents insisted I stay abroad. I started taking courses in IT, and I was interested in it. And to this day, I am developing in this area. Also, the war brought me back into contact with several people. I resumed communication with a close person, and today, I am grateful that it happened, even under such circumstances. When I returned to Ukraine at the end of May, I was thrilled to be here. Yes, perhaps it is not as safe as abroad, but this is my home, with my family and friends. It is my country. I am immensely proud of our soldiers, people, and everyone who helps. I left for Poland for the second time when massive missile attacks began on Ukraine's energy structure. A month later, I returned and bought everything I needed like candles and power banks. At home, I found a new hobby for myself: when the lights were turned off, I would paint pictures by numbers and calm down. I spent time with my loved ones, went for more walks and learned to appreciate the moment. I changed internally. I matured, became more principled and developed a keen sense of justice. It hurts me to look and realize what the invaders brought to us, our people and our country. I will never forget it—no one will. But we will definitely win and live in a free country. I believe in it.

Війна застала мене у ліжку, я прокинулась від звуків вибухів, вдома не було нікого, а батьки вже були на роботі. Мені подзвонила сестра та заспокоювала мене, пропонувала приїхати до неї та бути разом. Я була стурбована, не вірила у те, що це сталось, що почалась війна. Але через годину, коли оговталась, я зібрала необхідні речі про всяк випадок, зв’язалась із батьками та залишалась вдома. Вже на другий день подій я з мамою виїхала за кордон, у Польщу, до брата. Пам’ятаю ті години, проведені у черзі на кордоні, було дуже багато біженців, всі рятувались, волонтери допомагали людям, всі були налякані. У Польщі я перебувала до кінця травня, так, я була у безпеці, разом із близькими людьми, але щодня я моніторила новини, у мене була програма оповіщень і карта тривог України. Я дуже переймалась за своїх рідних, які залишались в Україні. Я ходила на мітинги, зібрання для підтримки України у Польщі, я відчувала гордість за людей, за наших українців. Я хотіла швидше повернутись додому, але батьки наполягали на тому, щоб я залишалась за кордоном. Я почала проходити курси з ІТ сфери, мене це зацікавило. І до сьогодні я розвиваюсь у цій сфері. Також, війна повернула мені втрачені спілкування із декількома людьми, я відновила спілкування із близькою мені людиною і сьогодні я вдячна, що це сталось, навіть, при таких обставинах. Повернувшись в Україну, у кінці травня, я була безмежно щаслива бути тут. Так, можливо не в такій безпеці, як за кордоном, але тут мій дім, мої рідні, друзі, моя країна. Я безмежно пишаюсь нашими воїнами, нашими людьми, кожним, хто допомагає. Вдруге я виїхала у Польщу, коли почались масовані ракетні атаки на енергетичну структуру України. Через місяць я повернулась, закупилась там свічками та павербанками, усім необхідним. Вдома я знайшла для себе нове хобі, коли вимикали світло, я малювала картини по номерах і заспокоювалась. Я проводила час зі своєю близькою людиною, більше гуляла і навчилась цінувати момент. Я змінилась внутрішньо, я подорослішала, стала більш принциповою та виникло гостре відчуття справедливості. Мені боляче дивитись і усвідомлювати те, що загарбники принесли нам, нашим людям та країні. Я ніколи цього не забуду, ніхто не забуде. Але ми обов’язково переможемо і будемо жити у вільній країні, я в це вірю.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.