Testimony 1525

Testimony 1525

2023-03-26

A year has passed since the beginning of the war. It's hard to believe you can get used to air traffic signals. I'm already used to it. In a year, you can get used to everything except death. Dead soldiers are brought in every day. And it is impossible to get used to it. My brother is at war. I pray for him. We are waiting for his calls, especially our mother... Her heart breaks. But I believe that everything will be fine with my brother. Cursed be all those who started the war. I feel guilty that I did very little to win this year. I live an almost normal life, work, rest, and laugh. Am I entitled to this? I do not know. I have to be with my brother. I have to support him, help him, support him. I have a family, a son. And they are protected by my brother, not me. I am ashamed of it. From the first day of the war, I understand that there will be Victory. Because God is on our side. Only the price of this Victory is very high - it is the life of the best people; it is the tears of mothers and wives. Maybe one day, I will dare to defend the country. Now I was filled with fear and anxiety. I was not like that before the war. The war changed us all. All without exception.

Минув рік з початку війни. Аж не віриться,що можна звикнути до сигналів повітряної тривоги. Я вже звик. За рік можна звикнути до всього, крім смерті. Щодня привозять загиблих воїнів. І от до цього звикнути неможливо. Мій брат на війні. Молюсь за нього. Чекаємо його дзвінків, особливо мати... Її серце рветься. Але я вірю, що з братом все буде добре. Хай будуть прокляті всі, хто розпочав війну. В мене є почуття провини, що за цей рік я зробив дуже мало для перемоги. Я живу майже звичним життям, працюю, відпочиваю, сміюсь. Чи маю я право на це? Не знаю. Я маю бути поряд з братом. Я повинен підтримувати його, допомагати, підставляти плече. В мене сім'я, син. І їх захищає мій брат, а не я. Мені соромно за це. З першого дня війни я розумію, що перемога буде. Бо на нашій стороні Бог. Тільки ціна цієї перемоги дуже велика – це життя найкращих людей, це сльози матерів та дружин. Можливо, я наважусь колись і буду захищати країну. Зараз мене заполонив страх і неспокій. До війни я не був таким. Війна змінила нас усіх. Усіх без винятку.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.