Testimony 1520

Testimony 1520

2023-03-19

February , the day when horror movies became a reality, the day when you put down the book and only read telegram channels to understand what and how was happening, the day when you woke up to the fact that an unhealthy movement began in the apartment at in the morning and from the glare of flashes in the windows of your apartment. You open Instagram; all the stories are filled with Russian tanks crossing the border. That's how I met you this morning. This terrible war happened to us unexpectedly, filling Ukraine with darkness and horror. I put my life on hold. Everything seemed to be as usual. On February , I finished all the unfinished tasks and went to bed. However, on February , I woke up to the words, "Collect everything you need. War". On this day, I did not take my phone off for a moment and kept in touch with my friends from the Eastern regions almost all morning, trying to help in any way I could. The first videos appeared, and time froze... I had the impression that I did not open my eyes and was in a dream, in a very, very terrible nightmare: panic, tears, loss of understanding of what to do next. Having come to my senses a little, I analyzed the situation. I decided to visit my grandmother in [CITY] because she lives alone. It was important that, at her advanced age, she would not succumb to informational pressure. Later, the state, which was the deprivation of "everything is gone" sensations. I will not say that it was a manageable period, there were mood swings and uncontrolled emotional outbursts, but everything was crowned with success. I used several methods and gradually came to my senses. This process was challenging but exciting for me as a young researcher. It allowed me to delve into some of the innermost corners of my soul. A state of euphoria "woke" me up. Every Ukrainian felt unity. We feel proud of our Armed Forces volunteers. We joined the collection of food, money, clothes, wove nets, closed canned goods and handed them over to the front. We did everything in our power. Then life seemed to be turned on again, only at a different speed and on a different platform. At first, there was a desire to wake up and realize that it was a terrible dream, but now I can confidently say that the day of our victory will surely come, which will forever be marked in the calendar. From my side, I will inform you I am engaged in volunteer activities, and I am confidently approaching victory together with all Ukrainians!

лютого, день коли фільми жахів стали реальністю, день, коли ти поклав книгу і читаєш лише телеграм канали, щоб зрозуміти, що і як відбувається, день коли ти прокинувся від того, що розпочався нездоровий рух в квартирі о ранку та від відблиску спалахів у вікнах твоєї квартири. Відкриваєш Instagram, усі історії засіяні перетином кордону російських танків. Саме так цей ранок зустріла я. Ця страшна війна сталась з нами дуже несподівано, наповнила Україну темрявою і жахом. Поставила на паузу життя. Начебто все було як завжди. лютого я дороблюю всі невиконанні завдання і лягаю спати. Проте, лютого прокинулась від слів «Збирай все найнеобхідніше. Війна». В цей день я ні на хвилинку не відходила від телефону та практично весь ранок тримала зв’язок зі своїми знайомими зі Східних регіонів, старалась допомагати, чим тільки зможу. З’явились перші відео, час завмер… Склалося таке враження, що я не відкривала очі і знаходжуся в сні, у дуже і дуже страшному кошмарі. Паніка, сльози, втрата розуміння, що робити далі. Трішки отямившись, проаналізувала ситуацію. Прийнято рішення їхати до бабусі на [РАЙОН], адже через те, що вона живе сама, було архіважливо, щоб при її похилому віці, вона не піддавалася інформаційному тиску. Пізніше стан, який являв собою позбавлення відчутів «все пропало». Не скажу, що це був легкий період, були і перепади настрою, і неконтрольовані емоційні вибухи, але все увінчалось успіхом. Використала декілька методик і поступово прийшла до тями. Цей процес для мене, як молодої дослідниці був складним, але цікавим. Це дозволило мені розібратися у деяких найпотаємніших куточках своєї душі. Стан ейфорії «пробудив» мене. Кожний українець відчув єднання. Ми відчуваємо гордість за наших ЗСУ, волонтерів. Ми долучались до збору їжі, грошей, одягу, плели сітки, закривали консерви та передавали їх на фронт. Робили все, що було у наших силах. Тоді життя немов знову увімкнули, тільки вже на іншій швидкості, і не на тій платформі. Спочатку виникало бажання проснутися і зрозуміти, що це був страшний сон, але зараз я з впевненістю можу сказати, що обов’язково настане день нашої перемоги, який назавжди буде відмічений в календарі. Від себе я доначу, займаюсь волонтерською діяльністю та впевнено разом зі всіма українцями наближаю перемогу!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.