Testimony 1519

Testimony 1519

2023-03-19

I didn't know what war was. Now I know. Although seeing the photo from the East, I understand we are still unafraid. I'm used to anxiety. Sometimes during studies, you want to be anxious and interrupt classes. But I understand that this is stupidity. I was in the village during the first months of the war. There were no sirens; it was calm. Although, of course, there was anxiety. I wanted to go to Germany, but my parents were in no hurry. Postpone, I won't go out, because I'm of age. I don't want to anymore. Somehow conscience does not allow it. However, I don't want to fight. I am afraid of death, cold, and weapons. I'm afraid. However, I don't tell anyone about it because I'm ashamed. At the beginning of the war, I helped prepare food for the guys at the checkpoints and transferred my money. And now I don't do that. Shame about it sometimes. I plan to go weave nets. I have an operation soon. Complicated. I won't be able to walk for a while. I'm afraid of injections. I'm afraid of pain. But I want to believe that everything will be fine. I do not believe that the war will end soon. I feel that active hostilities will begin, and I won't have time to do the operation. I want to live in a peaceful state. I want to travel and work. I understood who the Russians were. They are zombies. Cruel inhuman. Do I hate them? Although my uncle lives in Russia. I don't know him personally. It's a good thing because he also became a zombie. I used to listen to Russian music and watch Russian films. I don't do it now. I didn't give it up right away. Somehow he gradually got used to it. I want to survive the operation. Then we will win. I firmly believe that. I will become an architect in the future. And I will rebuild [CITY], [CITY].

Я не знав, що таке війна. Тепер знаю. Хоча насправді, бачачи фото зі Сходу, я розумію, що в нас ще нестрашно. До тривог звик. Інколи під час навчання хочеться, щоб була тривога і зірвались заняття. Але я розумію, що це дурість. Перші місяці війни я був в селі. Там не було сирен, було спокійно. Хоча тривожність звичайно була. Я хотів у Німеччину їхати, але батьки не спішили. Відкладають. А тепер я вже й не виїду, бо повнолітній. Та й не хочу вже. Якось совість не дозволяє. Хоча воювати я не хочу. Боюсь смерті, холоду, зброї. Мені страшно. Хоча я нікому про це не кажу, бо соромно. На початку війни я допомагав готувати їжу для хлопців з блокпостів, перекидав свої гроші. А зараз не роблю цього. Соромно за це інколи. Планую піти плести сітки. Скоро в мене операція. Складна. Якийсь час не зможу ходити. Боюсь уколів. Боюсь болю. Але хочеться вірити, що все буде добре. Я не вірю в те, що скоро закінчиться війна. Маю стах, що почнуться активні бойові дії і мені не встигнуть зробити операцію. Я хочу жити в спокійній державі. Хочу подорожувати, працювати. Я зрозумів, хто такі росіяни. Вони зомбі. Жорстокі нелюди. Я ненавиджу їх? Хоча в Росії живе мій дядько. Я не знаю його особисто. Та й добре, бо він теж став зомбі. Я раніше слухав російську музику, дивився рос фільми. Зараз не роблю цього. Я, чесно кажучи, не одразу відмовився від цього. Якось поступово відвикав. Хочу пережити операцію. Потім ми переможемо. Я вірю в це сильно. Я стану у майбутньому архітектором. І буду відбудовувати [МІСТО], [МІСТО].

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.