Testimony 1517

Testimony 1517

2023-03-19

On February , I was in Kyiv; it was challenging to leave it. I still remember the primal fear, the understanding that you are alone in a big city and must act quickly. There is no network; the city is at a standstill, the banking system is completely down, and they can't pick me up because they don't let cars through. It felt as if everything had been taken away in one moment: work, friends, studies, the life that I had built for a long time as I wanted. After that, I was constantly alert, my sleep worsened, irritability, and there was hope that everything would return soon. Then a feeling of anger, helplessness, and hatred towards everyone, especially towards oneself. I left safely, and my friends were firing Molotov cocktails under fire. I returned in the spring; everything was relatively calm. Active shelling in the fall, winter, complete blackout, no light, water, heat, and maps don't work again. Constant explosions near the house, you lie down and pray that it doesn't fly into you. You think about why you can be recognized in the rubble in case of what. Over time, I stopped responding to explosions near my house or work. Only by the sounds did I hear the flight's arrival, what exactly was launched and where. I'm always ready to act; I keep documents and a charged phone with me, and I'm dressed comfortably if I need to run. Even in a dream, I do not relax; the nervous system is always in motion. There is no more feeling of fear, helplessness, unknown. Also notable is the fact that there are memory lapses.

. я перебувала в Києві, було надзвичайно складно виїхати з нього. Досі пам'ятаю тваринний страх, розуміння того, що ти одна у великому місті й тобі потрібно швидко діяти. Мережі нема, місто стоїть, банківська система лягла повністю, мене не можуть забрати, бо машини не пропускають. Було відчуття, ніби в один момент забрали все: роботу, друзів, навчання, життя, яке довго будувала як хотіла я. Після цього я постійно була насторожі, погіршився сон, дратівливість й була надія на те, що скоро все повернеться. Потім відчуття злості, безпорадності, ненависті до всіх, особливо до себе. Що виїхала, в безпеці, а мої друзі під обстрілами роблять котейлі Молотова. Весною знову повернулась, все було відносно спокійно. Активні обстріли осінню, зимою, повний блек аут, нема світла, води, тепла й карти знову не працюють. Постійні вибухи біля будинку, лише лежиш і молишся, аби не прилетіло в тебе. Думаєш, по чому тебе можуть опізнати у завалах в разі чого. З часом перестала реагувати на вибухи, які були біля мого будинку чи роботи. Лише по звуках чую приліт, що саме пустили й де. Завжди готова діяти, тримаю біля себе документи, заряджений телефон, одягнута зручно, якщо потрібно бути бігти. Навіть у сні я не розслабляюсь, нервова система завжди у русі. Вже нема відчуття страху, безпорадності, невідомості. Також помітним є той факт, що присутні провали у пам'яті.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.