Testimony 1516

Testimony 1516

2023-03-19

We lived in the [CITY] district in the village of [CITY], which is km from Kyiv on the [CITY] highway. A week before the war, helicopters were flying; there were many of them... my heart was not in the right place for some reason, and there was a feeling of anxiety; I persuaded my husband, let's go to my mother, to the west. He waved it off; why, our child is small; where to go? This is just training; no one in the civilized world will start a war now... ...at dawn, a phone call rang from my mother: "Wake up, the war has started, tanks from Belarus have crossed the border, and all over the country there are explosions"... everything seems to have gone dark... Can this happen? We are gathering our strength; what to do next?... How to proceed? The mouth is dry; the head is in a fog... the hands do not obey, but somehow we muster up the strength and pack the essentials. The little one, who is . years old, is not fussy; he somehow even carries his toys in his bag like an adult. I try to remember exactly what I need and fold it too; everything falls out of my hands, and my husband helps and carries it to the car. We are leaving. The [CITY] highway is crowded... everyone is trying to leave Kyiv as soon as possible... Millions of thoughts run through all these or hours on the road... the sky is gloomy... flocks of black birds are flying, and in the distance near [CITY], smoke is visible... I will find out that the airport is on fire...What's next? I monitor the news, and I'm looking for some excerpts or information to put together a picture. ...A few days passed, and I discovered my mother's heart was right. Along the [CITY] highway, near our settlement, columns of tanks are moving and shooting civilians trying to leave... they shoot cynically, moving in the oncoming lane... everyone and indiscriminately... ... In a few days, I will find out that heavy fighting is taking place on the territory of our village, that our apartment buildings and the entire new massif have been destroyed...it was shot from tanks and hailstones, as well as the school and the maternity hospital... ...I have no home...bitter, sad, indescribably painful (I just thank the Higher Powers that we stayed alive and did not sit for weeks with the child in the basements, but just left... P.S. At the moment, I thank God that our house got into the reconstruction program () because millions are needed for restoration. It's a pity, but it's impossible to live in it while we're moving around apartments, waiting…

Ми жили в [РАЙОН] районі в селі [МІСТО], що за км від Києва по [МІСТО] трасі. За тиждень до війни літали гелікоптери, їх було дуже багато... моє серце чомусь було не на місці, було почуття тривоги, вмовляла чоловіка, давай поїдемо до мами, на Західну. Він, відмахнувся, навіщо, дитина маленька, куди ж їхати, це просто навчання, ніхто зараз в цивілізованому світі не буде починати війну... ...на світанку пролунав телефонний дзвінок від мами: "Прокидайтесь почалась війна, танки з Білорусі перетнули кордон, по всій країні вибухи"...все наче обімліло... Невже таке може статися? Збираємося з силами, що робити далі?...Як далі діяти? Вуста пересохли, голова як в тумані... руки не слухаються, але якось збираємося з силами, спаковуємо найнеобхідніше. Малий, якому . рочки, не вередує, якось навіть по-дорослому носить свої іграшки до сумки. Я намагаюся згадати про саме потрібне і складаю теж, все валиться з рук, чоловік допомагає, заносить до авто. Виїжджаємо. [МІСТО] траса переповнена...всі намагаються швидше виїхати з Києва... За всі ці чи годин в дорозі пробігають мільйони думок... небо похмуре... літають зграї чорних птахів, вдалині біля Рівного, видніється дим... дізнаюсь, що горить аеропорт...Що далі? Моніторю новини, шукаю якісь уривки, чи хоч якусь інформацію, щоб скласти картину докупи. ...Минає декілька днів і дізнаюсь, що таки материнське серце було праве. По [МІСТО] трасі, поблизу нашого населеного пункту рухаються колони танків по одиниць і розстрілюють цивільних, які намагаються виїхати... розстрілюють цинічно, рухаючись по зустрічній смузі...всіх і без розбору... ...Ще через декілька днів дізнаюсь, що на території нашого села точаться важкі бої, що наші багатоквартирні будинки та весь новий масив зруйнований...його розстріляли з танків та градів, як і школу та пологовий... ...У мене немає дому...гірко, сумно, невимовно болісно( Я лише дякую Вищим силам, що ми залишились живі та не сиділи тижнями з дитиною у підвалах, а просто поїхали... П.С. На даний момент дякую Богу, що наш будинок потрапив до програми реконструкції (), бо потрібні мільйони на відновлення. Шкода, тільки, що жити в ньому не можна, поки перебиваємось по квартирах, чекаємо...

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.