Testimony 1506

Testimony 1506

2023-03-11

When the full-scale invasion began, my life was turned upside down. I always grew up in a big family, and the first biggest stress for me was when the whole family left. My dad went to fight. We tried our best to win. Then my child and I decided to go abroad so that they would be calmer. I really blamed myself for not staying at home, not helping there. But I tried to find other ways to help Ukraine and Ukrainians for victory. I volunteered all my free time: collected rubber aid, visited wounded soldiers in local hospitals, wove camouflage nets, and made trench candles. All this somehow helped me alleviate my guilt a little.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, моє життя перевернулось з ніг на голову. Я завжди росла у великий сім'ї і першим найбільшим стресом для мене було, це коли вся сім'я роз'їхалась. Тато пішов воювати. Ми максимально старались докладати зусиль для перемоги. Потім я з дитиною вирішили поїхати за кордон, щоб дитині було спокійніше. Я дуже винила себе в тому, що я не залишилась вдома, не допомагаю там. Але я старалась знайти інші можливості допомоги Україні і українцям задля перемоги. Весь вільний час волонтерила: складали гум допомогу, відвідувала поранених військових у місцевих лікарнях, плели маскувальні сітки, робили окопні свічки. Це все так чи інакше, допомогло мені трохи пом'якшити своє почуття провини.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.