Testimony 1501

Testimony 1501

2023-03-03

The war caught me in bed; I woke up to explosions, no one was at home, and my parents were already at work. My sister called me and reassured me, offering to come to her and be together. I was worried; I did not believe that this had happened, that the war had started. But an hour later, when I recovered, I gathered the necessary things just in case, contacted my parents and stayed at home. On the second day of the events, I went abroad with my mother, to Poland, to my brother. I remember those hours spent in line at the border; there were a lot of refugees, everyone was trying to escape, volunteers were helping people, and everyone was scared. I was in Poland until the end of May. Yes, I was safe, together with my loved ones, but every day I monitored the news; I had an alert program and an alarming map of Ukraine. I was apprehensive about my relatives who remained in Ukraine. I went to rallies and gatherings to support Ukraine in Poland; I felt pride for the people, for our Ukrainians. I wanted to return home as soon as possible, but my parents insisted I stay abroad. I started taking courses in the IT field; I was interested in it. And to this day, I am developing in this field. Also, the war brought me back lost communication with several people, I restored communication with a person close to me, and today, I am grateful that it happened, even under such circumstances. After returning to Ukraine at the end of May, I was thrilled to be here. Yes, maybe not be as safe as abroad, but here is my home, my relatives, my friends, my country. I am infinitely proud of our soldiers, people, and everyone who helps. The second time I went to Poland was when massive missile attacks on the energy structure of Ukraine began. A month later, I returned and bought candles and power banks, everything necessary. At home, I found a new hobby; when the lights were turned off, I drew pictures by numbers and calmed down. I spent time with my loved one, walked more and learned to appreciate the moment. I changed internally, grew up, became more principled, and a keen sense of justice arose. It hurts me to see what the invaders brought to us, our people and the country. I will never forget it; no one will. But we will win and live in a free country; I believe in it.

Війна застала мене у ліжку, я прокинулась від звуків вибухів, вдома не було нікого, а батьки вже були на роботі. Мені подзвонила сестра та заспокоювала мене, пропонувала приїхати до неї і бути разом. Я була стурбована, не вірила у те, що це сталось, що почалась війна. Але через годину, коли оговталась, я зібрала необхідні речі про всяк випадок, зв’язалась із батьками і залишалась вдома. Вже на другий день подій я з мамою виїхала за кордон, у Польщу, до брата. Пам’ятаю ті години, проведені у черзі на кордоні, було дуже багато біженців, всі рятувались, волонтери допомагали людям, всі були налякані. У Польщі я перебувала до кінця травня, так, я була у безпеці, разом із близькими людьми, але щодня я моніторила новини, у мене була програма оповіщень і карта тривог України. Я дуже переймалась за своїх рідних, які залишались в Україні. Я ходила на мітинги, зібрання для підтримки України у Польщі, я відчувала гордість за людей, за наших українців. Я хотіла швидше повернутись додому, але батьки наполягали на тому, щоб я залишалась за кордоном. Я почала проходити курси з ІТ сфери, мене це зацікавило. І до сьогодні я розвиваюсь у цій сфері. Також, війна повернула мені втрачені спілкування із декількома людьми, я відновила спілкування із близькою мені людиною і сьогодні я вдячна, що це сталось, навіть, при таких обставинах. Повернувшись в Україну, у кінці травня, я була безмежно щаслива бути тут. Так, можливо не в такій безпеці, як за кордоном, але тут мій дім, мої рідні, друзі, моя країна. Я безмежно пишаюсь нашими воїнами, нашими людьми, кожним, хто допомагає. Вдруге я виїхала у Польщу, коли почались масовані ракетні атаки на енергетичну структуру України. Через місяць я повернулась, закупилась там свічками і павербанками, усім необхідним. Вдома я знайшла для себе нове хобі, коли вимикали світло, я малювала картини по номерам і заспокоювалась. Я проводила час зі своєю близькою людиною, більше гуляла і навчилась цінувати момент. Я змінилась внутрішньо, я подорослішала, стала більш принциповою та виникло гостре відчуття справедливості. Мені боляче дивитись і усвідомлювати те, що загарбники принесли нам, нашим людям та країні. Я ніколи цього не забуду, ніхто не забуде. Але ми обов’язково переможемо і будемо жити у вільній країні, я в це вірю.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.