Testimony 1495

Testimony 1495

2023-02-25

I woke up very early on the twenty-fourth of February: the thought that a state of emergency had been introduced in Ukraine kept me awake the day before. Immediately turned on the laptop to find out what was happening in the country and the world. After reading the message that martial law was introduced in Ukraine, I jumped out of bed, walked around the room and went to the kitchen to drink water. I went online again and started reading all the news. And they wrote there that Russian troops were already on the territory of Ukraine. I woke up my relatives. Everyone was confused. I didn't know if I had to go to work or if it didn't matter; would there be a salary at the end of the month or the last funds I had? I asked myself what would happen next and how I should live. I could not concentrate at work. I looked at the news feed every half hour. It was scary that I could lose everything I had in a few days. The night from the twenty-fourth of February to the twenty-fifth was the most terrifying for me. I couldn't sleep for a minute because traffic was driving all night on the highway near which I live: our military equipment was moving towards the Belarusian border, and cars were moving towards [CITY]. I understood that people were going to the vicinity of the western border. The next day, young and older men decided to stand guard at all entrances and exits from the village and not let strangers in so that fellow villagers would feel safe. Checkpoints were built over the weekend. They poured sand into bags and laid out walls one and a half or two meters high, behind which the guards could hide if the Russian military came. I remember how I injured my hand when welding anti-tank hedgehogs, which we believed would be able to stop the enemy's equipment at least for a while. People carried all kinds of sharp objects and thus blocked the roads. Men were on duty both during the day and at night to ensure that women and children felt safe. I will never forget how they collected champagne bottles all over the village to make hot mixes, which we called Bandera smoothies. Making such cocktails was a new experience for me. A few days after the start of the war, the headman of the village asked for help in setting up a shelter where people could stay during air raids. A second exit was made, water was brought in, and benches were installed. And then the war became a part of my life. The war changed my outlook. I saw how beautiful the sky was above me. I heard the birds singing happily and finally realized how beautiful the world around me was.

Прокинувся двадцять четвертого лютого дуже рано: не давала спати думка про те, що напередодні в Україні було введено надзвичайний стан. Відразу включив ноутбук, щоб дізнатися, що відбувається в країні та світі. Прочитавши повідомлення про те, що в Україні запроваджено воєнний стан, я зіскочив з ліжка, походив по кімнаті та пішов на кухню випити води. Знову зайшов в Інтернет і став читати усі новини. А писали там, що російські війська уже на території України. Розбудив своїх рідних. Усі були збентежені. Не знав, чи потрібно іти на роботу, чи вже це не має значення; чи буде в кінці місяця заробітна плата, чи ті кошти, які були в мене, останні. Сам себе запитував, що буде далі і як я маю жити. На роботі не міг зосередитися, щопівгодини переглядав стрічку з новинами. Лякало те, що все, що я маю, можу втратити за кілька днів. Ніч з двадцять четвертого лютого на двадцять п'яте була для мене найстрашнішою. Я не міг заснути ні на хвилину, бо по трасі, біля якої я живу, всю ніч їхав транспорт: в сторону білоруського кордону наша військова техніка, в сторону [МІСТО] рухалися легкові машини. Я розумів, що люди їдуть поблище західного кордону. На наступний день і молоді хлопці, і старші чоловіки вирішили на усіх в'їздах та виїздах з села чергувати та не впускати чужих людей, щоб односельчани почувалися в безпеці. На вихідних будували блокпости. Насипали в мішки пісок та викладали стіни заввишки півтора чи два метри, за якими можна було б заховатися черговим, якби наступали російські військові. Пам'ятаю, як травмував руку, коли зварювали протитанкові їжаки, які ми вірили зможуть зупинити ворожу техніку хоч на деякий час. Люди зносили усілякі гострі предмети і таким чином блокували дороги. І вдень, і вночі чоловіки несли службу, щоб жінкам і дітям було безпечно почуватися. Не забуду, як по всьому селі збирали пляшки з під шампанського, щоб зробити гарячі суміші, які ми називали бандерівськими смузі. Виготовлення таких коктейлів було для мене новим досвідом. Через декілька днів від початку війни староста села попросила допомогти облаштувати укриття, де могли б люди перебувати під час повітряних тривог. Зробили другий вихід, підвели воду, поставили лавки. А далі війна стала частиною мого буття. Вона змінила мій світогляд. Я побачив, яке гарне небо наді мною, я почув, як весело співають пташки, я врешті зрозумів, який прекрасний світ навколо мене.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.