Testimony 1494

Testimony 1494

2023-02-24

The war changed our whole life. I will never forget my brother's call with the words THE WAR HAS BEGUN! At first, I felt great fear. It was my working day. I am a pharmacist. My first thoughts were: Where to run? Eventually, I got a hold of myself and went to work with a bit of fear. It was the most challenging day. People, fleeing from terror, bought everything in a row in pharmacies. I didn't even have time to think about the war that had started. Towards the evening, the number of people decreased. I sat down and thought. Where to run? At that moment, I thought, 'You cannot escape death.' My country needs me. If everyone runs away, who will help people who need it? And I continued to work to help people and children. I work with volunteers to be helpful to those who went to protect us. I lost contact with my grandparents during this war. It so happened that they were in the occupied territory. I hope that they are doing well. We rarely talk, but these minutes are precious to me. Over time, we all got used to sirens, bomb shelters, and explosions. We sit and pray for ourselves, for people who see and feel all this. Thank God we did not see all the horror, like people who lost their loved ones and homes. And at this time, we all accept everything without flinching and no matter how cynical it sounds AS IT IS. We are not immune to death. During my work in this challenging time, I heard many stories of people who fled from the war. And I understood everyone has their lifetime. Of course, it is a pity for the children, who are not to blame for anything, pregnant mothers who carried life in themselves, and men who died at the front for our lives. But I'm sure we'll make it, persevere, and celebrate the VICTORY with our loved ones. We live only with such thoughts!

Війна перевернула все наше життя. Ніколи не забуду дзвінок брата зі словами "ВІЙНА ПОЧАЛАСЬ!" Спочатку я відчула великий страх. Це був мій робочий день, я провізор. Перші подумки були: "Куди тікати?" Згодом опанувала себе і з невеликим страхом пішла на роботу. Це був найтяжчий день. Люди тікаючи від жаху скупали в аптеках все підряд. В мене навіть часу не було думати про війну, яка почалась. Ближче до вечора людей поменшало, я сіла і подумала. Куди тікати? Моя думка на тот момент була "Від смерті не втечеш". Я потрібна своїй Країні. Якщо все втечуть, хто ж буде допомагати людям, які цього потребують! І я залишилась далі працювати, допомагати людям, дітям. Працюю з волонтерами, щоб бути корисною для тих, хто пішов нас захищати. З цією війною я втратила зв'язок з бабусею і дідусем. Так вийшло, що вони знаходяться на окупованій території. Я дуже сподіваюсь, що в них все добре. Ми дуже рідко розмовляємо, але ці хвилини дуже цінні для мене. З часом ми всі звикли до сирен, до бомбосховищ, до вибухів. Сидимо і молимося за себе, за людей, які все це бачать і відчувають. Ми, дякувати Богу, не бачили всього жаху, як люди, які втратили близьких, домівки. І на цей час ми всі сприймаємо все без здригань і, як би це не звучало цинічно, ЯК ДАННЕ. Ми від смерті не застраховані. Я за час роботи в цей складний час наслухалась багато історій людей, які тікали від війни. І зрозуміла, кожному відрахован свій час життя. Дуже шкода звичайно дітей, які ні в чому не винні, вагітних матерей, які носили в собі життя, чоловіків, які гинуть на фронті за наші життя. Але я впевнена, ми справимось, ми вистоїмо, ми будемо святкувати ПЕРЕМОГУ з нашими близькими. Ми живемо тільки з такими думками!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.