Testimony 1473

Testimony 1473

2022-11-08

The morning of February ... Even writing this text and thinking about this morning gives me goosebumps... While looking through my gallery recently, I found a video that was taken on the evening of February , in which I was smiling and jokingly saying that there can be no war. I really wanted it to be a joke. So... the morning... :... the words woke me up, "Wake up, the war has begun." I did not attach importance to these words and was determined to continue going to bed. At that moment, I was in a city almost km from home. : - we were already going home to our parents with our things. Constant monitoring of news, waiting for new videos from the President. It was terrible. Probably, then I never wanted to hear the voice of my parents. We were driving into the unknown, not knowing whether we would reach our destination or not. It was then that the queue at the store saved our lives. Because our path lay through [CITY], at that very moment, horror was happening there. It was a long road; instead of the usual hours, we drove hours. It wasn't easy, both mentally and physically. After coming home to a safer place, the fear of the sound of cars and the light of headlights was still there for a long time. Constant anxiety, apathy to everything. I had already forgotten about my studies, although it was a great way to distract myself. Over time, it all passed. And the feeling of fear replaced the feeling of hatred for those non-humans who came to our land. All their resources went to help the Armed Forces. Then life began to go back to normal. Study, work. The evening of October ... When I came home from work, I thought that I didn't want to teach steam, and the thought crossed my mind: "So that in the morning the anxiety would start, and there would be no steam"... If I had known what would happen in the morning... On October , I woke up to an alarm on my phone. And it began. Then, probably, the feelings were even worse than on February . However, there was no fear. There was only anger and hatred. Currently, there is only a desire to help the army as much as possible, to give thanks every morning, and to live life to the fullest. And everything will be Ukraine!

Ранок лютого... Навіть пишучи цей текст і згадуючи цей ранок, пробігають мурашки по шкірі... Переглядаючи нещодавно свою галерею, я знайшла відео, яке було знято лютого ввечері, на цьому відео я була усміхнена і з жартами говорила, що ніякої війни бути не може. Хотілося, щоб це дійсно було жартом. Так вот... Ранок... :... Мене розбудили словами "Просинайся, почалась війна". Цим словам я значення не надала, і була налаштована далі лягати спати. На той момент я була в місті за майже км від дому. : - ми із зібраними речами вже їхали додому, до батьків. Постійний моніторинг новин, очікування нових відео від Президента. Страшно було. Мабуть, тоді як ніколи хотілося почути голос батьків. Ми їхали в невідоме, не знаючи чи доїдемо до місця призначення, чи ні. Саме тоді наше життя врятувала черга в магазині. Бо наший шлях пролягав через [МІСТО], саме в цей момент там творився жах. Довга дорога, замість звичних годин ми їхали . Було важко, як морально так і фізично. Після приїзду додому в більш безпечне місце, страх звуку машин, світла фар був ще довго. Постійна тривожність, апатія до всього. За навчання тоді вже забулося, хоча це був чудовий спосіб відволіктися. З часом це все пройшло. І почуття страху замінило почуття ненависті до тих нелюдів які прийшли на нашу землю. Всі свої ресурси йшли на допомогу ЗСУ. Далі життя-менш почало ставати у звичайне русло. Навчання, робота. жовтня вечір... Прийшовши з роботи, я подумала, що дуже не хочу вчити пари, і в моїй голові пролетіла думка: "Аби зранку почалася тривога, і пари не було"... Якби я знала, що буде зранку... жовтня я прокинулась від сигналу тривоги на телефоні. І почалося. Тоді, мабуть, відчуття були ще гірші, ніж лютого. Проте страху не було. Була тільки злість та ненависть. Наразі є лише бажання якомога більше допомагати армії, дякувати за кожен ранок, жити на повну. І все буде Україна!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.