Testimony 1465

Testimony 1465

2022-11-07

My emotions and thoughts at the beginning of the war. Until the end, I did not believe this poor country could attack our lands, but, unfortunately, it happened. On February , at dinner, my parents and I discussed what to do if it started. On the morning of February , , I woke up as usual for the first few hours and heard strange sirens. I did not understand what was happening. When I read the news, I realized that the worst had happened. My father went on a business trip for two days, my mother went to work, and I was alone with my brother at home. There were a lot of tears, fear, and questions like "What to do," "How is this possible," and "Why all this." My younger brother and I found a map of Ukraine and studied what was where and how [to get there]. I began to pack my suitcases, although now I didn't understand what they were for, it was too terrible panic and despair. I live near [CITY], and fortunately, it has never flown here. The first night I did not sleep, I took turns with my brother to follow the news and worries, but I did not want to sleep. About a week after the massive invasion, I started having heart problems, but I'm better now. How I coped. At first, like all Ukrainians, I watched various information [sources] around the clock in the first days. While watching the news, I tried to analyze it; it worked out a little; I was terrified because I didn't know what to do. A week later, relatives from [CITY] visited us, and that's when I realized I needed to distract myself somehow. I played with the children, went for a walk, and tried not to think about the war, at least around them. But I was most affected by the moment when, during the siren, [NAME] (-year-old) said that now tanks would be driving under the windows. Of course, I reassured her and told her that you are safe, don't worry and distracted her. But the older [NAME] ( years old) was silent for the first few days; she was very reserved, but I managed to contact her. Her birthday was on February , and I decided to make a mini surprise; we had a mini party with the girls. Every day I did different hairstyles and light make-up, and we devised our daily rituals. Also, to distract myself, I read books, but unfortunately, it did not help because my thoughts were somewhere far away. I watched series, movies, and exciting videos about different types of help. I did my younger brother's homework in fine arts: I cut out figurines, drew Ukrainian symbols, and sculpted from plasticine. I spent much time in the kitchen, preparing breakfasts, lunches, dinners, and various sweets. It's distracting and tiring. Over time, the mood appeared, but there were still emotions. From the very first day, my brother and I spend the night in the same room on the first floor; we hug a lot; to be honest, it helps. And most of all, I calm down when I talk to our heroes who are fighting for our Independence; I can only laugh with them because they have many exciting stories. I have had such a tradition for more than a year that every time before going to sleep, I close my eyes and dream. Still, at this time, I had only one dream for three weeks that a plane with blue and yellow ribbons flying over the entire territory of Ukraine, including Crimea, Donbas, and Luhansk region, would mean peace and victory. My feelings now, To be honest, we all put the war on the back burner; we think too little about it. Of course, there is fear; I fear some strange sounds. I cry when I see different videos about our heroes. But I was able to continue living; I don't allow myself loud parties, I don't drink alcohol. But this fear and stress is still present.

Мої емоції і думки на початку війни До останнього я не вірила, що ця погана країна може напасти на наші землі, але, на жаль, це сталося. лютого у вечері ми з батьками обговорювали, що робити, якщо справді вона почнеться. Зранку .. я проснулася як завжди на першу пару, і чула дивні сирени, не розуміла що відбувається. Коли я вже прочитала новини, зрозуміла, що трапилося найгірше. Батько поїхав у відрядження на два дні, мама пішла на роботу, а я сама з братиком вдома. Було багато сліз, страху, запитань «що робити», «як так можна», «чому це все». . З молодшим братом ми найшли карту України і вивчали, що де і як. Я почала збирати валізи, хоча зараз я не розумію для чого вони, але це була надто страшна паніка і розпач. Я проживаю біля [МІСТО] і, на щастя, сюди ще ні разу не прилітало. Перші ночі не спала, чергувалася з братом, щоб слідкувати за новинами та тривогами, тай спати зовсім не хотілося. Десь через тиждень після маштабного вторгнення у мене почались проблеми із серцем, але зараз вже краще. Як я впоралась (впорався) Спочатку, як і усі українці перші дні я цілодобово дивилася різну інформацію Дивившись новини, старалася аналізувати, трішки виходило, був сильний страх, адже не знала, що робити. Через тиждень до нас приїхали родичі із [МІСТО], саме тоді я зрозуміла, що потрібно якось відволікатися. Гралася із дітками, гуляла, старалася хоча б біля них не думати про війну. Але найбільше мене зачепив той момент, коли під час сирени [ІМ'Я] ( -ти річна сестричка) сказала, що зараз будуть їздити танки під вікнами. Я звісно ж її заспокоїла і сказала, що ти у безпеці, не переживай і відволікала її. А ось старша [ІМ'Я](р.) перші дні мовчала, була дуже закритою, але мені вдалось найти з нею контакт. У неї було день народження лютого і я вирішила зробити міні сюрприз, з дівчатами у нас була міні вечірка. Кожного дня робила різні зачіски, легкий мейк, придумували наші щоденні ритуали. Також, щоб відволіктись, читала книги, але, на жаль, це не допомагало, адже думки мої були десь далеко. Дивилась серіали, фільми, цікаві відео про різні типи допомоги. Робила молодшого брату домашнє завдання з образотворчого мистецтва: вирізала витинанки, малювала українську символіку, ліпила з пластиліну. Багато часу проводила на кухні, готувала сніданки, обіди, вечері, різні солодощі. Це відволікає і стомлює. З часом появлявся настрій, але емоцій так і було. Ще з першого дня ми з братом ночуємо у одній кімнаті на першому поверсі, багато обіймаємося, якщо чесно це допомагає. А найбільше я заспокоююся, коли розмовляю з нашими героями, які боряться за нашу Незалежність, лише з ними можу посміятися , адже у них багато цікавих історій. У мене є така традиції більше року, що кожного разу перед сном я закриваю очі і мрію, але у цей час у мене лише одна мрія протягом трьох тижнів, щоб пролетів літак з синьо-жовтими стрічками над усією територією України, включаючи Крим, Донбас, Луганськ - це буде означати мир і перемогу. Мої переживання зараз Сказати відверто, усі ми війну відкинули на другий план, надто мало про неї думаємо. Звісно ж, що є страх, боюсь якигось дивних звуків. Плачу, коли бачу різні відео про наших героїв. Але я змогла продовжувати жити далі, я не дозволяю собі гучних застіль, не вживаю алкоголь. Але оцей страх і стрес досі присутній.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.