Testimony 1457

Testimony 1457

2022-11-07

The beginning of the war was a big shock for me. I was supposed to go to study at that time. But I never left. I will never forget the first day when they announced the beginning of a full-scale invasion. My head was empty. I didn't know what to do. My mom told me not to go out and just take me outside to get out of my panic attack. I am very psychologically unstable. I remember there were many people on the street. They were running somewhere, driving. The shops were empty. They washed everything. Our siren did not work. It's scary... On the second day, my mother went to work, and my sisters and I stayed at home alone. A siren sounded... It was terrifying ... Panic... Then I immersed myself in books; I read them one after another. I read books in a week. I needed to escape from reality. Constant anxiety had a significant impact on my psychological state. We were constantly sitting in the basement. It was cold... And then it flew towards us... A rocket fell near us... An explosion... A lot of smoke... Fire... But it wasn't scary anymore. We took it in stride. My friend was in [CITY]. In the occupied territory. I was so worried about her. I cried a lot. I constantly dreamed of her. And when she informed me that they had left, I sobbed. I cried so much that my mother got scared. It was as if a stone had fallen from my heart. I was happy. She is safe now, and that is very good. I coped with my depressed psychological state with the help of my teachers, who went out in pairs and tried to cheer us up. My family and I were not separated. We even slept on the same bed: me, my mother and my sister. Then I started writing. I tried to keep my diary, but for a long time, I could not. She started writing her book so that after the victory, she would remind herself that there were no good Russians. But when the planes were flying, tears rolled from my eyes, and I was shaking. I still haven't coped with this and probably won't be able to return to everyday life soon. I now know that even when the war ends, I cannot perceive New Year's fireworks. It will be scary. We will not be able to return to our normal life. I fear how many of our soldiers have died and how many are still in captivity. It seems to me that the world has gone mad...

Початок війни був для мене великим шоком. Я тоді саме мала їхати на навчання. Але так і не поїхала. Перший день, коли повідомили про початок повномасштабного вторгнення я не забуду ніколи. В моїй голові було пусто. Я не знала, що робити. Моя мама сказала мені, щоб я не йшла на пари і просто вивела мене на вулицю, щоб вийти з панічної атаки. Я дуже психологічно не стійка. Пам'ятаю на вулиці було багато людей. Вони кудись бігли, їхали. Магазини були пусті. Змели все. В нас не працювала сирена. Страшно.... На другий день мама пішла на роботу і я з сестрами залишилися дома самі. Загула сирена.. . Було дуже страшно... Паніка... Потім я занурилася в книги я їх читала залпом. За тиждень я прочитала книг. Мені потрібно було втекти від реальності. Постійні тривоги дуже впливали на мій психологічний стан. Ми постійно сиділи в підвалі. Було холодно.... А потім до нас прилетіло... Впала ракета біля нас.... Вибух... Багато диму.... Вогонь.... Але вже не було страшно. Ми сприйняли це спокійно. Моя знайома перебувала в [МІСТО]. На окупованій території. Я за неї так переживала. Я дуже плакала. Мені вона постійно снилася. А коли вона повідомила, що вони виїхали я ридала. Я так плакала, що мама аж злякалася. Мені ніби камінь з душі впав. Я була щаслива. Зараз вона в безпеці і це дуже добре. Впоралася я з своїм пригніченим психологічним станом я за допомогою моїх викладачів, які виходили на пари і старалися нас підбадьорити. Я зі своєю сім'єю були не розлучені. Ми навіть спали на одному ліжку. Я, мама і сестра. Потім я почала писати. Я пробувала вести свій щоденник, але довго я не змогла. Розпочала писати свою книгу, щоб потім після перемоги нагадувати собі, що росіян хороших не буває. Але коли літали літаки в мене з очей котилися сльози і мене трусило. З цим я ще не впоралася і напевно ще не скоро зможу повернутися до нормального життя. Я тепер знаю що навіть коли закінчиться війна я не зможу сприймати салюти на Новий рік. Це буде страшно. Ми не зможемо повернутися до звичного нам життя. Мені страшно від того скільки загинуло наших воїнів, скільки їх ще є в полоні. Мені здається світ здурів...

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.