Testimony 1456

Testimony 1456

2022-11-07

Me and the War: my experience of Living in the War My emotions and thoughts at the beginning of the war. Living in the st century, I could not have thought that in my country, no birds would fly but winged enemy missiles that took and continue to take the lives of bright people. The morning of the th changed my life; a lot has changed since that morning - I have grown up in all senses of the word, and I am still alive and able to write this essay, for which I am infinitely grateful to everyone who gives me a new morning. I am grateful to those who protect my life at their own cost. Hearing the siren on the morning of February , I felt: hatred, fear, anxiety, and tears rolling down my eyes. I especially cried at the message of a fellow group member from [CITY] because I was worried about her life, and I still worry about the lives of all Ukrainians who are in the temporarily occupied territories. Then I started collecting the first-aid kit and documents so that in case of anything, I could go down to the shelter together with my relatives. I constantly watched the news, constant worries about relatives, friends and strangers, and hatred and anger towards the occupiers. During the first weeks, I really wanted all this horror to end, but I understood that it would definitely not end soon. But I believe that our ray of light will definitely destroy the darkness from which we, Ukrainians, have suffered for centuries. Destroy the darkness that has caused pain not only to us but also to other people. Weeks passed, I adapted psychologically and realized that the world in which I and the whole of Ukraine now live is authentic, that in my country in the st century, there is a war going on. Then the news about Bucha, Irpin, Hostomel... All I felt at that moment was hatred. Hatred to all those who committed these atrocities and hate to all those who, to this day, remain silent, thereby condoning these atrocities. How I coped; first of all, the unity of each of us helped. The realization that we all united like ants in an anthill and helped each other with everything we could. I admire and THANK the people who were not afraid to resist and showed their indomitability in the occupied territories. I admire and thank our Armed Forces of Ukraine, our volunteers and all nationally conscious Ukrainians. Also, I felt the support of my family and friends, without whom I would not have coped with this stress. I went to weave nets and talked with new people - it helped tremendously. I disseminated information about events in Ukraine and was impressed by what foreigners wrote and supported me. Also, I reposted posts about collecting funds for the needs of the Armed Forces of Ukraine. I joined the meetings financially because I wanted and continue to be a part of something good, a part of a united Ukraine, a part of what can speed up our victory. My experiences now, Of course, I have adapted to the fact that the war is still going on in my country. But I have not stopped worrying about each of us, and especially about people who are in hot spots. My hatred for the Russian Federation has not diminished, and it is unlikely that I will ever forgive them for destroying the lives of Ukrainians, for destroying my country and my people. I continue to help as much as possible, repost, donate and believe that Ukraine will win soon.

Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни Живучи в столітті я й подумати не могла, що в моїй країні, літатимуть не птахи а крилаті, ворожі ракети, які відібрали та продовжують відбирати життя у світлих людей. Ранок перевернув моє життя, з того ранку багато чого змінилось – я подорослішала в усіх значеннях цього слова, а ще я жива і можу писати це есей, за що безмежно вдячна кожному, хто дарує мені новий ранок. Вдячна тим, хто захищає моє життя ціною свого власного. Почувши сирену лютого зранку, я відчула: ненависть, страх, тривогу, з моїх очей покотилися сльози. Особливо плакала від повідомлення одногрупниці з [МІСТО], бо хвилювалась за її життя й хвилююсь досі за життя всіх українців, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Потім я почала збирати аптечку та документи, аби вразі чого разом з рідними спуститись в укриття. Постійно дивилась новини, постійні хвилювання за рідних, знайомих та незнайомих людей, ненависть та злість до окупантів. Перші тижні надзвичайно хотілось, аби це все жахіття закінчилось, але я розуміла що скоро це явно не закінчиться. Та я вірю, що наш промінчик світла обов’язково знищить пітьму від якої постійно протягом віків потерпали ми – українці. Знищить пітьму, яка наносила біль не лише нам, але й іншим народам. Минали тижні, психологічно я адаптувалась та усвідомила, що світ в якому я та вся Україна зараз живе є реальним, що в моїй країні в столітті триває війна. Потім новини про Бучу, Ірпінь, Гостомель... Все, що я відчувала в цей момент - Ненависть. Ненависть до всіх тих, хто вчинив ці звірства, і ненависть до всіх тих, хто по сьогоднішній день мовчить, тим самим схвалюючи ці звірства. Як я впоралась Перш за все, допомогла єдність кожного з нас. Усвідомлення того, що ми усі об’єднались неначе мурашки в мурашнику і допомагали одне одному всім, чим могли. Надзвичайно захоплююсь і ДЯКУЮ людям, які в окупованих територіях не боялись чинити опір і показували свою незламність. Захоплююсь і безмежно ДЯКУЮ нашим Збройним Силам України, нашим волонтерам та усім-усім національно свідомим українцям. Також, я відчувала підтримку своїх рідних та друзів, без яких я би не впоралась з цим стресом. Ходила плести сітки, спілкувалась з новими людьми - це надзвичайно допомогло. Розповсюджувала інформацію про події в Україні, вразило те, що писали іноземці та підтримувати мене. Також, репостила пости про збір коштів на потреби ЗСУ та долучалась до зборів фінансово, адже хотіла й продовжую бути частинкою чогось хорошого, частинкою єдиної України, частинкою того, що може пришвидшити нашу перемогу. Мої переживання зараз Звичайно, що я адаптувалась до того факту, що в моїй країні й досі триває війна. Але я не перестала хвилюватися за кожного з нас і особливо за людей, які перебувають в гарячих точках. Моя ненависть до рОсні не зменшилась і наврядчи я колись пробачу їм за те що зруйнували життя українцям, за те що нищать мою країну і нищать мій народ. Продовжую й далі допомагати всім чим можу, репостити, донатити та вірю в те, що вже скоро Україна переможе.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.