Testimony 1453

Testimony 1453

2022-11-07

On February , I couldn't sleep for a long time; I walked around the apartment in [CITY] and couldn't occupy myself with anything. I went out on the balcony at a.m., thought that I still liked this city and went to try to sleep. On February , at a.m., my mother called and started crying into the phone that the war had started. My boyfriend and I could not understand what was happening. They immediately started reading the news and looking at each other in horror. We quickly gathered, called our friends and went to our home in the [DISTRICT]. It seems that life is divided into before and after. Relatives from Russia say that everything is fine, as it should be. My parents send the younger ones to western Ukraine. Every day there is a panic attack, the fear that the men from the family will be taken to the front. We are preparing the basement documents. On November , : p.m., I am writing my impressions, and the walls are moving in the house because there are hostilities not far from my village. Never forget seeing the flash from a phosphorus bomb. It's like a salute, but you understand that it's much scarier. My grandmother remained in the occupied territory, and I could not talk to her without tears. My friend had to flee to another city with a newborn baby and leave her husband. I hate Russia and everything related to it. Every day I realize that I have less and less strength. Almost nothing interests me. My hands are down because there is no work; in a family of four people, only one works. I feel useless. But as soon as I think about what other people are going through, who don't even have a roof over their heads, who have no family or friends left, I stop feeling sorry for myself and say that you need to appreciate life while you have it. There is a family in our village who had to flee from shelling; they took cows, pigs, bulls and small calves with them. People started life on a new page. I believe with all my heart in our victory. We will definitely rebuild everything and live much better. I thank all defenders for the opportunity to write this text now in my home, next to my relatives, although not with all of them.

лютого я довго не могла заснути, ходила по квартирі в [МІСТО] і не могла себе нічим зайняти. Вийшла на балкон о годині ранку, подумала що мені все ж таки подобається це місто та пішла намагатися заснути . лютого о годині ранку зателефонувала мама і почала плакати в трубку, що почалася війна. Ми  з хлопцем не могли зрозуміти, що відбувається. Відразу почали читати новини та з жахом дивитися один на одного. Швидко збираємося, дзвонимо друзям та їдемо до себе додому в [РАЙОН]. Здається, що життя поділилося на до та після. Родичі з росії кажуть, що все нормально,  так і повинно бути. Батьки відправляють молодших до западної України. Кожного дня трапляється панічна атака, страх, що чоловіків з сім'ї заберуть на фронт. Готуємо підвал, документи . листопада . я пишу свої враження, а в хаті ходором  ходять стіни, бо недалеко від мого села йдуть бойові дії. Ніколи не забути, як бачила спалах від фосфорної бомби. Як наче салют, але розумієш, що це все набагато страшніше. Моя бабуся залишилася на окупованій території і без сліз я не можу з нею розмовляти. Моїй подрузі довелося тікати в інше місто з новонародженою дитиною та залишити свого чоловіка. Я ненавиджу росію та все, що її стосується. Кожного дня розумію, що в мене все менше та менше сил. Мене майже нічого не цікавить. У мене опускаються руки, тому що немає роботи, в сім'ї з  чотирьох людей працює тільки один. Я відчуваю себе марною. Але як тільки я подумаю, через що проходять інші люди, в яких навіть даху над головою немає, у яких не залишилося ні сім'ї, ні друзів, я перестаю себе жаліти та говорю, що потрібно цінувати життя, поки воно в тебе є . В нашому селі є сім'я, якій довелось тікати з під обстрілів,  вони перевезли з собою корів, свиней,  биків та малих телятое. Люди почали життя з нової сторінки. Я вірю усім серцем в нашу перемогу. Ми обов'язко все відбудуємо і заживемо набагато краще. Дякую усім захисникам та захисницям  за можливість писати зараз цей текст в своєму домі, поряд із рідними, хоч і не з усіма.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.