Testimony 13

Testimony 13

2022-05-21

As now is st century, the world is constantly developing, IT technologies have become very popular, so no one even thought that such a terrible war could break out in the st century. When we studied the First and Second World Wars in Ukrainian history lessons, it was difficult to realize that many innocent people were dying, but unfortunately the same terrible disaster is happening now. On February , when my sister and I woke up, my father came and said that the war had started, to be honest, from the very beginning it was difficult for me to accept that it was all real. On the first day of the war in our village and not only in our country, but all over the country, people did not know what to do and even at some point panic began, people bought food en masse because they thought that supplying will stop, because the movement of transport was stopped. My younger sister and I used to sleep in our own rooms, but with the start of the war we started sleeping together so we wouldn't be scared. The first week we went to bed dressed, because no one knew what could happen at night. After some time we left Ukraine for Poland. Honestly, I didn't want to go and leave my dad. We stayed there for almost a month. During this month I had a lot of different thoughts in my head, a lot of experiences and I lost a lot of weight. What a happiness to return home to your home, to your home village, here everything is so close to you, many memories, dreams. Even when I was in Poland, distance learning began, but at that time it was difficult to focus on it, it was difficult to restore the way of life that was before the war. I think it will never be the way it was. The war has changed everyone, now we understand how important it is to rejoice in every moment of life, to rejoice because all is well with all your relatives and friends. I think now the most cherished dream of all people is the end of this war.

.. р. розпочалась запекла війна в більшій території України. Мій ранок розпочався зі слів мами: "Прокидайся війна". Я відразу не зрозуміла, тому що на сході України така ситуація триває вже декілька років. Цього дня в мене було заплановано багато справ, але все це було не важливо. Ми ввімкнули телевізор і всією родиною дивились новини, бо ніхто не пішов на роботу. Про початок війни нам повідомила сестра, вона живе в Луцьку і того ранку там відбулись вибухи. У цей страшний день ми всі були разом і телефонували рідним і кожен з ним нам розповідав новини що і як. Тоді було настільки страшно, що в голові було багато страшних думок. Такий стан тривав десь тиждень, далі з кожним днем давали надії що це закінчиться, що ми сильні, незламні. Одного дня, я почула що щось сильно бахнуло, коли я вибігла на вулицю побачила на небі слід як щось летіло. А потім мені сказали що збили безпілотник і це в моєму селі. Тоді мені стала так страшно, в мене були такі думки, що мені страшно від лише одного безпілотника, а як тим людям де відбуваються бойові дії. А далі почали забирати моїх знайомих і односельців на війну. Всім було важко їх відпускати оскільки ми не знали, що може статись. Ми всім селом почали збирати допомогу військовим і людям які зазнали втрат. Ми багато людей прихистили в будинках в яких ніхто не живе. І вони надалі тут проживають. Але в невдовзі відновлювалися роботи й ми так поетапно відволікались від страшних думок. У перші дні війни мені було страшно, а зараз ні. Я вірю що ми переможемо, і гідно заспіваємо гімн України під чистим, відкритим небом. Нас ця ситуація зміцнила, але ми плачемо ночами через мирний народ який був закатований, вбитий руськими ідолами. Ми за це помстимося і будем їм суд Божий. Бо за це вони будуть відповідати перед Богом. А наш народ буде помилуваний. Слава Україні !

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.