Testimony 1444

Testimony 1444

2022-11-05

I did not believe that the war would break out with such force on February till the end. I am a pacifist-optimist. But I had to quickly adapt to new realities to keep my mental state in order somehow. From the first days of the war, my business (club) became a shelter for displaced persons. In some places, - people spent the night here. Subsequently, the challenge was to return to "normal" activities. However, % of the events are charitable; we collect funds for the needs of volunteers and the army. This business is my big challenge, and it was difficult to put it on its feet, even during the coronavirus, which would be very painful to lose now. But this is not comparable to the loss of a loved one. This did not escape our family; a relative died at the front. Nevertheless, our city is far from the front, and we thank you for being able to work more or less calmly. Only once did I hear live the sounds of explosions (anti-aircraft defences went off). Although, of course, the Razi would be happier to mock the inhabitants of Western Ukraine - "banderlogs and knacks" - as they did in , if only for the geographical factor. I decided to plan my life as before, considering the blackout schedules. I ignore the siren because I believe that the chances of getting hit by the wheels of a car are much greater than that of me being killed by a missile here. And I don't want to live in paralyzing fear. That's why I stay in Ukraine, supporting its economy with crutches... I don't read the news because I just don't want to let this pain into me. The most important information will come to me anyway. For the same reason, I practically do not repost news on social networks - I don't understand why I would, it just break hearts. In general, I try to distance myself with humour from the tragedies that unfold around and every day. But that doesn't mean I ignore reality. It's just my way of surviving this war. First of all, the understanding that war is the natural state of humanity saves us. But in this war, the majority of humanity is on our side. So we will inevitably win. But putting off life for "after victory" is not my style.

Я не вірила у те, що війна розгориться з такою силою .? до останнього. Я пацифістка-оптимістка. Але довелося швидко адаптуватися до нових реалій, аби якось зберегти психічний стан у порядку. З перших днів війни мій бізнес (клуб) перетворився на прихисток для переселенців. Подекуди тут ночували - осіб. Згодом викликом було повернутися до "нормальної" діяльності. Щоправда, зараз % подій є благодійними, ми збираємо кошти для потреб волонтерів й армії. Цей бізнес, це мій великий виклик, і з такими трудами було поставити його "на ноги", ще й під час коронавірусу, що дуже болісно було б втратити зараз. Але це не до порівняння з втратою близької людини. Нашу родину це не оминуло, на фронті загинув родич. Та все ж, наше місто далеко від фронту і ми дякуємо за змогу більш-менш спокійно працювати. Лише раз я чула наживо звуки вибухів (спрацювало ППО). Хоча, звісно, рашисти з більшою радістю знущалися б над мешканцями Західної України - "бандерлогами і навиками" - так, як робили це у -у, аби тільки не географічний фактор. Прийняла для себе рішення планувати життя, як і раніше, зважаючи хіба на графіки відключення світла. Сирену ігнорую, бо вважаю, що шансів потрапити під колеса автівки набагато більше, ніж мені тут загинути від ракети. А жити в паралізуючому страху я не хочу. Отак залишаюся в Україні, підпираючи милицями її економіку... Я не читаю новин, бо просто не хочу впускати цей біль у себе. Найголовніша інформація і так прийде до мене. З тієї ж причини я практично не роблю репостів новин у соцмережах - не розумію, для чого краяти серця. Взагалі намагаюся відгородитися гумором від трагедій, що розігруються навколо і щодня. Але це не значить, що я ігнорую реальність. Це просто мій спосіб пережити цю війну. Насамперед рятує розуміння того, що війна - це природній стан людства. Але в цій війні більшість людства на нашій стороні. Отже ми неминуче переможемо. Але відкладати життя на "після перемоги" не в моїй манері.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.