Testimony 1439

Testimony 1439

2022-11-04

At the age of , I had to experience a full-scale invasion of my country, on February , I was in Kyiv, at work, I woke up to loud explosions and thick smoke that filled the entire airspace, to be honest, it was scary, the airfield was burning with bright orange fire, the smoke rising up the mountain, it was terrible, I couldn't believe what was happening, that day I packed my things and went home, the road was long and dangerous, there were military vehicles on the road, many military, and significant traffic jams, while we were driving, the bombs fell less, the guys from the air force handled it professionally, it gave me confidence in victory, my family was waiting for me at home, my parents were very worried, the first week we were very afraid, we wanted to go to a safer place, only then we decided, if I die in my home and on my land, I always think about what happened to people in Kherson, Mariupol, Mykolaiv, Zaporizhzhia, Kyiv, I'm really scared, because you don't know what will happen tomorrow. During the war, I began to appreciate people, relatives and friends; I began to look at the world with different eyes. Four months and it will be a year, a year of the Russian army spoiling our land, killing our men, torturing women and children; we will never forgive! Our children will take revenge on them for this, let them feel what we felt in this challenging time, when people lived in basements, did not eat for weeks, were forced to leave their homes with nothing, while these executioners live peacefully on our land there will be no peace, thousands of people die for freedom, as long as they calmly believe their president, this is not fair, we must take revenge and our revenge will be brutal, the occupied territories will be liberated, the banana republics will be Ukraine, let there not be a single Russian soldier in Ukraine, but we will rebuild Ukraine, little by little, and the country will prosper, our children will be proud of us and live in a free country, let them always remember how their grandfathers and fathers died for their freedom, our state was free and will be, Russians will die in our steppes, drowning in our rivers, and wandering in our forests, let their children, grandchildren suffer from what their parents, grandfathers nursed, I wish them to feel at least a little of the pain and fear that Ukraine is experiencing, these ruins, these empty houses, explosions, smoke, flames, makes my heart bleed, beat more often, tears seem to flow by themselves, it hurts, it really hurts, let us overcome this long road together, Ukraine above all!

В свої я змушений був переживати повномаштабне вторгнення в мою країну, лютого я був у Києві, на роботі, прокинувся від гучних вибухів та густого диму, який заполонив весь повітряний простір, чесно кажучи було страшно, аеродром, який горів яскраво оранжевим вогнем, дим який підіймався в гору, це було жахливо, я не міг повірити в те, що відбувається, в той день я зібрав речі, та поїхав додому, дорога була довга та небезпечна, на дорозі була військова техніка, багато воєнних, та великі затори, поки ми їхали, бомби менше падали, хлопці з авіації професійно справлялись, це мені приносило впевненість у перемозі, вдома мене чекала моя сім'я, батьки дуже хвилювались, перший тиждень ми дуже боялись, хотіли поїхати в більше безпечне місце, тільки потім вирішили, якщо помирати то в своєму домі та на своїй землі, я завжди думаю про те що сталось з людьми в Херсоні, Маріуполі, Миколаєві, Запоріжжі, Києві, мені справді страшно, адже не знаєш що, буде завтра. За час війни я почав цінити людей, близьких та друзів, почав дивитись на світ іншими очима. місяці і буде рік, рік як армія рф псує нашу землю, вбиває наших чоловіків, катує жінок та дітей, не пробачимо, ніколи! Наші діти будуть мститись їм за це, нехай вони відчують те, що відчували ми в цей не простий час, в час коли люди жили в підвалах, не їли тижнями, вимушені були покидати домівки без нічого, поки ці кати живуть спокійно, на нашій землі спокою не буде, тисячі людей гинуть за свободу, поки вони спокійно вірять своєму президенту, це не справедливо, ми повинні помститись і наша помста буде жорстокою, окуповані території будуть звільнені, бананові республіки будуть Україною, нехай в Україні не буде жодного російського солдата, а Україну ми відбудуємо, потихеньку, та країна буде процвітати, наші діти будуть пишатись нами та житимуть у вільній країні, нехай завжди пам'ятають як їхні діди, батьки, помирали за їхню свободу, наша держава була вільна і буде, русня буде помирати в наших степах, тонути в наших річках, та блукати в наших лісах, нехай їхні діти, внуки страждають від того, що коїли їх батьки, діди, бажаю їм хоч трохи відчути тої болі та страху, який переживає Україна, ці руїни, ці пусті будинки, вибухи, дим, полум'я, змушує моє серце обливатися кров'ю, битися частіше, сльози ніби самі йдуть, це боляче справді боляче, нехай цей довгий шлях ми здолаємо разом, Україна понад усе!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.