Testimony 1430

Testimony 1430

2022-11-03

As long as I lived, I did not think that we would go through a war. It is terrifying and challenging. Because we now live in constant anxiety, we fear for our children, and we ask God that it all ends sooner! We must endure separation from our children and grandchildren who have gone abroad. And how much grief and tears are there because of the fallen heroes. What are we, our children and grandchildren, our soldiers guilty of? No one can answer this question. And now we have to wait for when we will meet our relatives, we are sad and do not know when it will happen. Because you don't know when the war will end. And our children and grandchildren need to rebuild what was destroyed by the gray horde, the darkness that attacked our peaceful, beautiful country. And I don't know whether I will see the prosperity of our country, whether I will have time to enjoy the victory, a free and independent country how I want to go to the Crimea, [CITY], to the east. I know that this will not happen, but I want at least my children and grandchildren to live in a free country in peace and tranquillity. When the war started, it was terrible; it was very scary, terrifying. We wanted to run away because we didn't know what awaited us. It was terrible for my sister, who lived under occupation for a month in [CITY]. There was no communication; they could not determine if she was alive. And when [CITY] was released, she told terrible stories about how people were killed and mocked. Once, a man and a woman hid in the garage and closed themselves from the Russians. They could not open it, so they threw something flammable into the gap, and these people burned alive. They told how the tank was standing, and only a man went to the threshold to get water or bread, the orcs pointed the muzzle of the tank at him, and he ran to the house. They shot, raped and tortured. It is simply a horror that such a thing exists today. The world speaks, does not protect us, and lives its peaceful life because no one needs us. And how many terrible stories there are that we do not know and have not heard. Who should be responsible for all this? Why do they get away with everything? How can you live with this pain? How can the world live for itself, knowing what is happening in us now? When will it all end? We are a peaceful people who have never done anything wrong to anyone.

Скільки я прожила, не думала, що ми будемо переживати війну. Це дуже страшно і важко. Бо ми тепер живемо в постійній тривозі, боїмося за своїх дітей і просимо Бога, щоб це все закінчилось пошвидше! Ми маємо терпіти розлуку зі своїми дітьми і внуками, які поїхали на чужину. А скільки горя і сліз через загиблих героїв. В чому винні ми, наші діти і внуки, наші військові? Ніхто не може відповісти на це питання. А ми тепер мусимо чекати, коли зустрінемося зі своїми рідними, сумуємо і не знаємо, коли це станеться. Бо не знати, коли закінчиться війна. А ще нашим дітям і внуками потрібно відбудовувати те, що знищила сива орда, морок, який напав на нашу мирну, прекрасну країну. А я не знаю, чи побачу розквіт нашої країни, чи встигну натішитись перемогою, вільною і незалежною країною. Як я хочу поїхати в Крим, [МІСТО], на схід. Я знаю, що цього не буде, але хочу, щоб хоча б мої діти і внуки жили у вільній країні, в мирі, спокої. Як почалася війна, це був жах, було дуже страшно, дуже страшно. Хотілось тікати, бігти, бо не знали що нас чекає. Страшно було за сестру, яка жила в окупації місяць в [МІСТО]. Не було зв'язку, не могли взнати чи вона жива. А коли звільнили [МІСТО], то розказувала страшні історії, як вбивали, знущались з людей. Як одного разу чоловік з жінкою сховалися в гараж і закрилися від русні, а вони не змогли відкрити, то кинули щось горюче в щілину і люди згоріли заживо. Розказували, як стояв танк і тільки чоловік виходив на поріг, щоб піти по воду чи хліб, орки дуло танка направляли на нього і він тікав до хати. Розстрілювали, гвалтували і мучили. Це просто жах, що таке є в сучасному світі. Світ мовить, не захищає нас, живе своїм спокійним життям, бо ми нікому не потрібні. А скільки є жахливих історій, які ми не знаємо і не чули. Хто має за це все відповідати? Чому їм все сходить з рук? Як можна жити з цим болем? Як може світ жити собі, знаючи, що зараз відбувається в нас? Коли закінчиться це все? Ми мирний народ, який нікому нічого не робив поганого ніколи.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.