Testimony 1412

Testimony 1412

2022-10-31

In May, our apartment was destroyed by an airstrike that hit our entrance; all entrances to our house were destroyed, there were no walls in our apartment, and all property was destroyed. This apartment, home, and district are my childhood, the warmest and most pleasant memories, and now it was all destroyed... It hurts; it's bitter... I've had post-traumatic stress disorder since , when the war started in Donbas. I was smaller, but these events affected me and my psyche very much. I watch the same movies repeatedly because I can't watch anything new, and I'm afraid I cry from all kinds of sentimental things (TV commercials, music, etc.). Panic attacks have become even more frequent; the heart rate rises to beats per minute, and a feeling of fear clouding of consciousness. I now love light colours. I can't watch horror movies at all. I have been living with post-traumatic stress disorder for eight years, affecting my life significantly. I did not turn to specialists. And in , there will be a new war. I already know what it is, unfortunately. So I had no idea what to do, pack an alarming suitcase and animals and monitor the situation. But when the situation worsened, and it was already hazardous to stay at home, I had to go to another region, to uncertainty, but to a safe city. You can only imagine how difficult it is for a family to find a home with a dog and a cat, but the world is not without good people. May God give them health. I really wanted to go home, I didn't even want to leave the region, but it became dangerous, and I didn't even think of going to other countries. On the contrary, I just want to go home. My hometown, my home, I wouldn't trade it for any other country. I still can't believe that life has changed. I really want to go home and dream that everything was the same as before, that life was simply incredible. I believe that the war will end and that everything will be fine, but we have to survive it all. It is very unpleasant and painful to experience the second war in your life, to see tanks, dead people, artillery fire, destroyed houses, and people from other regions who do not know what happened in Donbas in and that most people already have PTSD. And what the hell is now in [CITY]? Unfortunately, everything happened again, but on a larger scale. People need to know that war brings pain, suffering and death. You can't stand aside and be indifferent; you just can't.

У травні нашу квартиру знищив авіаудар, який прийшовся саме на наш під'їзд, усі під'їздів нашого дому було зруйновано, в нашій квартирі немає стін, всё майно знищено. Ця квартира,дім, район - це моє дитинство, найбільш теплі та приємні спогади і ось це все знищили... Боляче, гірко.. В мене посттравматичний стресовий розлад ще з року, коли на Донбасі почалась війна. Я була меншою, та дуже сильно ці події вплинули на мене та мою психіку. Я передивитися одні й ті самі фільми,бо нічого нового дивитися не можу та боюсь, я плачу від будь-яких синтементальнтх речей (реклама по тв, музика і т п). Панічні атаки стали ще частішими, підіймається пульс до уд /хв, відчуття страху, затьмарення свідомості. Я тепер полюбляю світлі кольори. Фільми жахів взагалі не можу дивитися. Вісім років я живу із посттравматичним стресовим розладом,це дуже відображається на моєму житті . До спеціалістів не зверталася. А у нова війна. Я вже знаю, що це таке, на превеликий жаль. Так що робити вже мала уявлення, зібрати тривожну валізу, тварин та слідкувати за ситуацією. Але коли ситуація загострилася та було залишатися вдома вже дуже небезпечно, прийшлося поїхати у іншу область, у невизначеність, але у безпечне місто. Як важко родині знайти житло із собакою та кішкою можна тільки уявити, але світ не без добрих людей. Дай Бог їм здоров'я. Дуже хочеться додому, я не хотіла навіть із області виїжджати, але стало небезпечно, але до інших країн я навіть не думаю їхати. Навпаки, хочу тільки додому. Рідне місто, рідний дім, я це не проміняю ні на які інші країни. Я не вірю досі, що життя змінилося. Дуже хочу додому та мрію, щоб усе було як і раніше, те життя було просто неймовірне. Я вірю, що війна скінчиться, що все буде добре, але треба пережити це все. Дуже неприємно та боляче, переживати другу війну в своєму житті, бачити танки, загиблих, артобстріли, зруйновані домівки, та люди з інших областей взагалі не знають, що відбувалося на Донбасі в році і що більшість людей вже з ПТСР. І яке пекло зараз у [МІСТО]. На жаль, все повторилося, але ще в більших масштабах. Люди повинні знати про війну, про те, що вона несе біль, страждання та загибель. Не можна залишатися у стороні та байдужим, просто не можна..

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.