Testimony 1409

Testimony 1409

2022-10-31

Remembering the beginning of , I could not even think that on February , my life would be divided into "before the war" and "during the war." It is sad to hear from friends and acquaintances that we are already used to negative news. To some extent, this depresses us; we dive into the information flow. When I met on January , , I set goals for myself: find a new job, move away from my parents and live separately, and do things that fill me. The last year, when I graduated from university, I began to feel apathetic about what used to bring joy and fill life with meaning. I breathed a sigh of relief when ended. That's why it was so important for me to achieve my goals and become successful for myself. At the beginning of the war, I broke down, soured, and became vulnerable. My psyche did not get stronger, so I needed therapy even before the war, and during it, everything seemed to get worse. Also, before the war, I met a good guy, but before the war, we stopped talking; I still don't know where he is or if he is alive. After all, he was in the East before the war, so now he is somewhere in the "hot spots." Meetings with friends have become fewer, and I miss live communication so much. After February , everyone in my circle had a different life; all plans changed drastically. Someone was forced to evacuate; someone lost their job. But it was the most difficult thing to hear from people - about the loss of relatives and friends. Many refugees and displaced persons came to us in the West. I had to communicate with them. Once I needed to go to another part of the city, I ordered a bolt (taxi), talked to the driver and word for word I asked him "Are you not local?" he answered: "No, not local, I moved from [CITY] in May," I'm in a daze, I say "I'm so sorry, I sympathize, it must have been difficult to move and adapt to a new place?". And he says, "You have a beautiful city, clean air, and pleasant people who are always ready to help; I don't regret moving." After these words, I felt a little lighter in my soul. I became so proud of the people of [CITY] that we have very good, friendly and sensitive people. I am happy that I was born and live in Volyn region. In general, my psychological state is not clear now. I don't have a job that satisfies me. The only thing I strive for now is the search for my true purpose, a clear understanding of why I came to this earth. I've felt for a long time that I'm not in my "place." Although I graduated from the university, got an education, and got a job in my specialty, I don't get satisfaction from my work. There are days when I force myself to get out of bed in the morning because I don't have the will or strength to go to work. I started practicing meditation; I felt pacification, peace of mind, and orderliness of thoughts and emotions. I set a goal during meditation to find out my true purpose. After all, my soul feels that what is now is not mine. What is now a difficult stage in my life, but I will manage. There is a war in the country; it is morally difficult and mentally difficult. I live in the Volyn region; it's quiet here, there are worries, and I don't fly in often. On October , a plane hit the power plant in our [CITY]; the city was left without electricity and water. I live in an area where the lights were on, but the rest of the city was off for three days. Even malls and supermarkets are not open; I'm shocked by this. I could never have thought that I would be so worried about my friends who were left without electricity and water, without communication and the Internet. In the evening, my sisters came to spend the night with me (they have no electricity or water in their apartment); I was worried about them, so I offered to come to my place. Later, everything was restored, electricity supply, mobile communication, etc. For several days I thought that, in principle, everything was fine with me and there was nothing to complain about. But today, I was informed that no salary will be paid in January and February. At that moment, it was as if I was lowered from heaven to earth. Now I will be forced to go to Europe to earn money. There is nowhere to delay further because my parents will not help me financially, so I have to take everything into my own hands. There will be a financial crisis in Ukraine in ; in principle, it has already started because of the war, I hope for its quick end, but I understand that everything takes time.

Згадуючи початок року, я навіть подумати не могла, що лютого моє життя поділиться на "на до війни" та "у війну". Сумно чути від друзів та знайомих, що ми вже звикли до негативних новин. В якійсь мірі це нас пригнічує, ми пірнаємо у інформаційний потік. Коли я зустріла січня року, я собі поставила цілі: знайти нову роботу, переїхати від батьків та жити окремо, займатися речами, які наповнюють мене. Останній рік, коли я закінчувала університет, у мене почалася апатія до того, що раніше приносило радість та наповнювало життя сенсом. Я видихнула з полегшенням, коли завершився рік. Тому для мене було так важливо досягти своїх цілей та стати успішною для самої себе. На почату війни я зламалася, розкисла, стала вразлива. Моя не зміцніла психіка, і так потребувала терапії і до війни, а під час ніби все ніби загострилося. Також до війни я познайомилася з хорошим хлопцем, але перед війною ми перестали спілкуватися, я й досі не знаю, де він і чи живий. Адже він до війни був на сході, отже зараз він десь у "гарячих точках". Зустрічей з друзями стало менше, а мені так не вистачає живого спілкування. Після лютого у кожного з мого оточення по-різному склалося життя, кардинально змінилися всі плани. Хтось був вимушений евакуюватися, хтось втратив роботу. Але саме найважче було чути від людей - про втрату рідних та близьких. До нас на захід приїхало багато біженців та переселенців. Мені доводилося спілкуватися з ними. Одного разу мені потрібно було поїхати у іншу частину міста, я замовила болт (таксі), розговорилася з водієм та слово за слово я його запитала "а ви не місцевий?" він відповів :"ні, не місцевий, я у травні переїхав з [МІСТО]», у мене ступор, я кажу "мені так шкода, співчуваю, напевно важко було переїжджати та пристосовуватися до нового місця?". А він каже "у вас гарне місто, чисте повітря, приємні, люди які завжди готові допомогти, я не шкодую, що переїхав". Після цих слів мені стало трішки легше на душі. У мене з'явилася така гордість за жителів [МІСТО], що у нас дуже хороші привітні та чуйні люди. Я щаслива, що народилася та живу на Волині. Загалом у мене зараз не зрозумілий психологічний стан. У мене немає роботи, яка б мені приносила задоволення. Єдине, до чого я прагну зараз - це пошук свого істинного призначення, чітке розуміння, для чого я прийшла на цю землю. У мене вже давно присутнє відчуття, що я не на "своєму місці". Хоча я закінчила університет, здобула освіту, влаштувалася на роботу по спеціальності, але я не отримую задоволення від своєї роботи. Бувають дні коли я зранку змушую себе встати з ліжка, бо немає бажання та сили йти на роботу. Я почала практикувати медитації, відчула умиротворення, спокій душі, впорядкованість думок, емоцій. Я поставила за мету під час медитації дізнатися своє істинне призначення. Адже моя душа відчуває, що те що є зараз - не моє. Те, що є зараз важкий етап у моєму житті, але я впораюся. В країні війна, морально важко, душевно важко. Я проживаю у Волинській області, у нас спокійно, тривоги є, прильоти не часто. жовтня у нашому [МІСТО] був приліт у електростанцію, місто залишилося без світла та води. Я проживаю у тому районі, де світло було, але інша частина міста три дні була вимкнена. Навіть трц та супермаркети не працювати, у мене просто шок від такого. Ніколи не могла б подумати, що так буду хвилюватися за друзів, які лишилися без світла та води, без звязку та інтернету. Під вечір до мене на ночівлю приїхали сестри (у них на квартирі ні світла не води) я хвилювалася за них, тому запропонувала приїхати до мене. Згодом все відновилося, електропостачання, мобільний звязок і тд. Декілька днів я була у роздумах, що в принципі у мене все добре і немає на що жалітися. Але сьогодні мені повідомили, що у січні та лютому не буде виплачуватися заробітна плата. В цей момент мене ніби опустило з неба на землю. Тепер я буду змушена їхати у Європу на заробітки. Відтягувати далі немає куди, бо батьки мені не допоможуть фінансово, тому потрібно брати все у свої руки. В Україні у буде фінансова криза, в принципі вона вже почалася через війну, надіюся на швидке її завершення, але я розумію, що для всього потрібен час.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.