Testimony 1405

Testimony 1405

2022-10-31

After the start of the war on February , I realized that I could not stand still. I immediately began to pack my bug-out bags and discuss with my relatives and parents more detailed plans for further actions in this or that situation. At first, I was apprehensive (constantly watching the news, mind scrolling (constantly watching terrible news), frequent air alarms, etc.), which is why I started volunteering: buying food for our soldiers, donating to the Armed Forces, knitting them camouflage nets, check houses for tags. I tried to be as helpful as possible from the beginning of the war, to do everything in my power and capabilities. In the first two months, everything was as dark and uncertain as possible, especially in moments when there were arrivals. If from the very beginning, in the first three weeks, I did everything possible? To win the war, then I didn't understand what to do, how to study, how to earn money, how much the economy of the country would deteriorate, I was tormented by these questions, because of this even I was sometimes quite irritated. Still, I did not think that this was the right time of the year, which is reserved for personal quarrels. Based on the above, I decided to do nothing simply. Although I helped to do various things around the house, I realized that I had done enough to win the war, and now I can take care of myself. After months, the anxiety decreased, but it was still scary because I lived near a critical infrastructure object, and the probability that a rake would fly there was high. During this time, I tried to watch all the news in doses, although I did not implement it immediately. I stopped doing socially helpful work when I started studying at the university. There was also some kind of acceptance of death that is an urgent part of my life; in other words, we can say that an understanding of the basic tenets of Stoicism came. Therefore, air alarms began to worry me less because if something happened, it was my fault; my actions led me to such a result. Since the beginning of the summer of , I realized that my productivity has fallen and it needs to be raised; since I have a musical group, I began to write plans for the further actions of the group for the summer. In general, planning and various task manager programs helped me to restore internal productivity. Now the situation has stabilized, compared to the beginning of the war, sometimes I have obsessive thoughts related to the war ("Maybe it will fly now?", "When will Putin die?", "What about these people?" and the like), but it does not interfere with everyday life. It can also be said that stable support for the Armed Forces and the country as a whole has been restored; this is reflected in the financing, which is small but still of some kind.

Після початку війни . я зрозумів, що стояти на місці не можна, і одразу ж почав збирати тривожні валізи, обговорювати із рідними та батьками більш детальні плани подальших дій в тій або іншій ситуації. Перший час я був дуже стривожений (постійний перегляд новин, думскролінг (постійний перегляд поганих новин), часті повітряні тривоги і т.п.) із-за чого почав волонтерствувати: купляти продукти для наших воїнів, донатити на ЗСУ, в'язати їм маскувальні сітки, перевіряти будинки на наявність міток. Я спробував бути максимально корисним від початку війни, робити все що є в моїх силах та можливостях. В перші два місяці все було максимально не зрозуміле та невизначене. Особливо в моменти коли були прильоти. Якщо від самого початку, в перші три тижня я зробив все можливе? щоб виграти війну, то далі я не розумів, що робити, як навчатись, зароблювати гроші, наскільки сильно буде погіршуватись економіка країни, мене мучали ці питання, через це навіть я інколи був досить роздратований, але не вважав, що це саме той роковий час, який відведений для особистісних сварок. Виходячи із вище сказаного, я вирішив просто нічого не робити. Хоча я і допомагав робити різні справи по дому, зрозумів, що для перемоги в війні я зробив достатньо, тепер можна і подбати про себе. Через місяці тривога зменшилась, але всеодно було лячно, тому що я жив біля об'єкта критичної інфраструктури, а ймовірність того, що туди прилетить раке велика. За цей час я намагався переглядати всі новини дозовано, хоча це і вдалось впровадити в своє життя не відразу. Соціально корисну роботу я перестав робити, так як почалось навчання у ВНЗ. Також з'явилось якесь прийняття смерті, що це є невідкладною частиною мого життя, іншими словами можна сказати, що прийшло розуміння основних положень стоїцизму. Тому повітряні тривоги стали мене менше хвилювати, адже якщо щось станеться, то це моя вина, мої дії привели мене до такого результату. Від початку літа року, я зрозумів що моя продуктивність упала і її потрібно піднімати, так як в мене є музикальний гурт, я почав писати плани подальших дій гурту на літо. Взагалі планування і різні програми таск-менедженту допомогли мені у відновленні внутрішньої продуктивності. Зараз же ситуація стабілізувалась, в порівнянні із початком війни, інколи виникаю нав'язливі думки повязані із вйною ("А може прилетить зараз?", "Коли вже путін вмре?", "Да що з цими людьми?" і тому подібне), але це не заважає нормальному життю. Також можна сказати, що відновилась стабільна підтримка ЗСУ та країни вцілому, це проявляється в фінансуванні, маленькому але все ж якомусь.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.