Testimony 1385

Testimony 1385

2022-10-29

It's scary to even think about it. War... Now there is, in our state, in a developed European state. But these are our realities. Yes, it is. All was well. People lived usually, worked, studied, rested, and developed. But someone thought that we should be saved. They would have saved themselves, thank God. I also worked, and so did my wife. We have two small children. School, kindergarten, plans. The plans included travel, rest and generally just enjoying life. And here is the morning of February ... And that's it. All plans are gone. Some emptiness, fear. It is terrible for the children, the family, and the future. At first, there was panic, then logical thinking returned, but he still had no understanding. Why is our country like this? Why do our children have to go through this? Why exactly? Parents in a village near the city, on the [CITY] side. Feelings came immediately for them. It began to fly into the village, destroying houses and killing people. I am apprehensive about them. Then they began to fly into the city: broken houses, broken windows. My children were terrified and cried. That's why we decided to save them. Both physically and morally. My wife and children were forced to leave for another city. We haven't seen each other for half a year. It isn't easy. I miss them; I love them. We communicate via the Internet, but this is not the same. Were these my plans? I want to be like before—an everyday life. I also lost my job due to military operations, as the company stopped. Many acquaintances also lost their jobs or left. Our city is now considered a front-line city. We have already learned to distinguish when to take off, when to fly over and what kind of projectiles and missiles. Standing for hours in a queue for drinking water is already commonplace. True, during that time, I got to know other people and listened to their life stories. They tell their life situations and share their experiences and emotions. People have become entirely different now. Some more human or something sympathetic. This situation united our nation. This is our strength. And power outages are today's reality. Therefore, you must have a power bank and a flashlight. Even a child knows this. Almost every night, there are explosions and destruction somewhere. I can't sleep usually now; there are several alarms a day. But nothing, we will manage; we will survive everything. The main thing now is to hold on, not to give up. After all, it is the fall of our spirit that the enemy wants. But we will not give them such happiness. Ukraine will win because the truth, the world and God are on our side.

Страшно про це навіть подумати. Війна... Зараз є, в нашій державі, в розвинутій європейській державі. Але це наші реалії. Так є. Все було добре. Люди жили нормально, працювали, навчались, відпочивали, розвивались. Але хтось подумав, що нас треба рятувати. Себе б врятували, їй Богу. Я також працював, працювала і дружина. Двоє малих діточок у нас. Школа, садочок, плани. В планах були подорожі, відпочинок і взагалі просто радіти життю. І тут ранок двадцять четвертого лютого... І все. Всі плани пропали. Якась пустота, страх. Страшно за дітей, за сім'ю, за майбутнє. Спочатку була паніка, потім повернулось логічне мислення, але розуміння до сих пір не має. За що нашій країні таке? Чому наші діти мусять це переживати? Чому саме так? Батьки в селі під містом, з Херсонської сторони. Одразу за них переживання прийшло. Почало прилітати в село, розбивало хати, вбивало людей. Дуже переживаю за них. Потім почало прилітати і в місто. Розбиті будинки, розбиті вікна. Діти дуже налякались, плакали. Тому ми вирішили , що треба їх рятувати . Як в фізичному плані, так і в моральному. Дружина з дітьми були змушені виїхати в інше місто. Вже пів року не бачимось. Це дуже тяжко. Сумую за ними, люблю. Спілкуємось через інтернет, але це не те. Хіба такі були мої плани? Хочеться як раніше. Нормального життя. Роботу я також втратив через воєнні дії, так як підприємство просто стало. Багато знайомих також втратили роботи, або виїхали. Наше місто зараз вважається прифронтовим. Тобто ми вже навчились розрізняти коли відльоти , коли прольоти та які саме снаряди, ракети. Стояти годинами в черзі за питною водою - то вже звична справа. Правда, під час того стояння знайомлюсь з іншими людьми і наслухався їх життєвих історій . Вони розповідають свої життєві ситуації, ділимось пережитим, емоціями. Люди зараз стали взагалі іншими. Якісь більш людяними чи що, співчутливими. Ця ситуація дійсно об'єднала нашу націю . В цьому наша сила. А ще відключення електроенергії - це реалії сьогодення. Тому обов'язково треба мати павербанк, фонарик. Це знає навіть дитина .Майже кожної ночі десь вибухи, руйнації. Спати нормально зараз не вдається, тривог на день буває по декілька. Але нічого, ми справимось , все переживемо . Головне зараз триматись, не здатись. Адже саме падіння нашого духу хоче ворог. Але такого щастя ми їм не подаруємо. Україна обов'язково переможе, бо на нашій стороні правда, світ і Бог.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.