Testimony 1381

Testimony 1381

2022-10-29

On the first day of the war, I was overcome by a terrible panic, probably for the first time in my life. I didn't know where to run, what to buy, how to go to the village. I decided immediately that I would take the child to the village. A few days later, I returned to the city, although alone. I went to work and helped at the volunteering center. I read the news all the time. And somehow, realizing that we were relatively quiet, I calmed down a little. She began to sleep better; she did not always run to the storage room. And already today, I am partly used to war. Anxiety and nervousness decreased relative to February but did not disappear. Because how can you be calm when there is war? I have the opportunity to go abroad. I won't go.

У перший день війни мене охопила страшенна паніка. Вперше, напевно, в житті. Я не знала, куди бігти, що купляти, чим їхати в село. Те, що завезу дитину в село - вирішила одразу. Через декілька днів я повернулась у місто, щоправда сама. Я пішла на роботу, допомагала у центрі волонтерства. Весь час читала новини. І якось,зрозумівши,що в нас відносно тихо, трохи заспокоїлась. Почала краще спати, не завжди вже бігла в сховище. І вже сьогодні я частково звикла ...до війни. Тривожність, нервовість зменшилась відносно лютого,однак не зникла. Бо як можна бути спокійному, коли війна? Маю можливість їхати за кордон. Не поїду.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.