Testimony 1379

Testimony 1379

2022-10-29

The second and third months after moving to Western Ukraine were the most psychologically difficult. In the first weeks, I felt: well, it's as if I have saved myself, and everything seems to be more or less in order with my relatives. And then there was an uncontrollable urge to go home. And humanitarianism is enough not to hear rocket explosions, and the people around are friendly in the Ukrainian way, but everything is not like that, not in a homely way. You feel like a guest, like a good guest, but you seem to have settled down, and it's already time to go home. And anxiety: how is the apartment, whether it is whole, whether the flowers have not dried up, and whether the refrigerator is working, and if not, what is there with the products? How did the neighbours leave, and why didn't I exchange phone numbers? You need to call your relatives; maybe they will look at the windows or the targets. And there are also thoughts about remote work, but the laptop is left in the office, and the phone has weak power. It is necessary to somehow get out of the situation. Thank you to the state, which took care of IDPs, the UN joined in, and the church. However, although there are a lot of people around, you still feel somewhat redundant. Not wrong, not redundant, and not the right term. Lonely because there is no familiar aura around you, which is created by your circle of people close to you, relatives, acquaintances, colleagues, neighbours, friends, enemies, all those to whom you are used and who seem to have parted somewhere and need to be surrounded by a new circle of people. At my age, it is challenging to get used to new situations, all kinds of changes, even good ones, and not those provoked by martial law. In this sense, the older generation is conservative. I would not go to live and work abroad for any money; it is not mine at all. And young people find it much easier to change. We are different, more down-to-earth to the homeland. And I don't know if it's good; maybe it's better to think of ourselves as citizens of the Earth. And one more. It is essential to have a close person around you at such a time. I am very grateful to my wife for this. It is not for nothing that the second spouse is called the second half. When together, it is much easier to go through troubles. Thank you, dear! We will survive everything, and all Ukrainians will have a happy future.

Найбільш важкими в психологічному плані після переселення в Західну Україну були другий і третій місяць. Перші тижні відчував: ну ось, наче й сам врятувався і з рідними начебто все більш-менш в порядку. А далі стало нестримно тягнути додому. І гуманітарки вистачає і не чути вибухів ракет, і люди навколо по-українському привітні, а все не так, не по-домашньому. Відчуваєш себе як в гостях, як в хороших гостях, але начебто засидівся і вже давно пора додому. І неспокій: як там квартира, чи ціла, чи квіти не всохли, а чи холодильник працює, а якщо ні, то що там з продуктами. Як сусіди чи виїхали і чому не обмінявся з ними телефонами. Треба позвонити родичам, може глянуть на вікна, чи цілі. А ще думки про роботу хоч і дистанційну, але ж ноутбук залишився в кабінеті, а телефон має слабенькі потужності. Треба якось виходити з ситуації. Дякуємо державі, потурбувалася про ВПО та й ООН підключилася, церкви. Однак, хоча навколо багато людей, все одно відчуваєш себе дещо зайвим . Ні неправильно, не зайвим, не той термін. Одиноким, бо навколо немає звичної аури, яку створює твоє коло близьких тобі людей, родичів, знайомих, колег, сусідів, друзів, недругів, всіх тих, до яких звик і які кудись наче ділися і потрібно обростати новим колом людей. В моєму віці дуже важко призвичаюватися до нових ситуацій, всіляких змін, навіть хороших, а не тих, котрі провокуються воєнним станом. В цьому смислі старше покоління є консервативним. Я б ні за які гроші не поїхав жити і працювати за кордон, то зовсім не моє. А молодим людям зміни даються значно легше. Ми - інші, більш приземленні до батьківщини. І не знаю, чи це добре, може краще себе вважати громадянами Землі? І ще одне. Дуже важливо, щоб коло тебе в такий час була близька людина. Я дуже вдячний своїй дружині за це. Недарма про другого з подружжя кажуть друга половинка. Коли разом, то переживати негаразди значно легше. Дякую тобі, люба! Вірю, ми все переживемо і у нас, і у всіх українців буде щасливе майбутнє .

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.