Testimony 1378

Testimony 1378

2022-10-29

We lived under occupation for about two months. My hometown is still under occupation. While there, I was petrified to sleep because I always thought that the invaders would enter my house... and I would not be able to protect my children... As soon as we had the opportunity to leave, we packed bags of things, took the children and left the city. I was perturbed about how my children would feel when we passed the checkpoints of the Russian occupiers. When we passed the gray zone and saw our soldiers, we as a whole family cried from happiness, and finally, we could take a breath and feel the freedom! Little by little, we tried to live on, I got a job, and the rocket attacks on [CITY] began; there was an extreme fear for the lives of our children, and we packed our things again and moved on... we arrived in Kyiv... and even here I don't feel like myself safe, I cannot completely relax, I constantly feel tension and fear from every loud noise that immediately reminds me of explosions... Sometimes it is challenging mentally when you realize that you are now homeless... because all our property remained under occupation, we spent a long time collecting funds for our home, making repairs, and hoping that there would be something left for my children...my husband's shop was taken away, and this was his job....on the second day of the war, Russian tanks were already standing there, in that place, they made their military base. I still remember and shudder at the memories of this equipment, tanks with the terrible inscription Z. I remember how the mayor of our city was taken prisoner, how we all prayed for him, and then we began to learn that other acquaintances were also taken, some never returned and about nothing is known about them, whether they are alive... And also such an awful feeling when you find out that some of your acquaintances, with whom you once studied together, have gone over to the side of the occupiers... it's just unbearable pain; how is this possible? What do you do, people? But the main thing is that we are alive! We pray for our defenders and wait for the liberation of our city and Victory!

Близько двох місяців ми жили в окупації. Моє рідне місто й надалі перебуває в окупації. Знаходячись там, я надзвичайно сильно боялася лягати спати, бо мені весь час здавалося, що окупанти увійдуть в мій дім.... а я не зможу захистити свої дітей... Коли тільки з'явилася можливістю виїхати, ми зібрали сумки речей, взяли дітей і виїхали з міста. Я дуже сильно хвилювалася, як мої діти будуть себе почувати коли ми будемо проїзжати блокпости російсьросійських окупантів.. Коли ми проїхали сіру зону і побачили наших військових, ми всією родиною плакали від щастя, і нарешті змогли зробити подих і відчути волю! Потроху ми намагалися жити далі, я влаштувалася на роботу та почали ракетні обстріли [МІСТО], був дуже сильний страх за життя своїх дітей, і ми знову зібрали речі і поїхали далі... приїхали до Києва... та і тут ми я не відчуваю себе в безпеці, я не можу повністю розслабитися ,постійно відчуваю напругу і страх від кожного сильного звуки, які одразу нагадують про вибухи... Інколи буває дуже важко морально, коли розумієш, що ти тепер безхатько... бо все наше майно залишилось в окупації, ми довго збирали кошти на своє житло, робили ремонт,сподівалися, що буде, що лишити дітям...у чоловіка забрали магазин, а це була його робота.... на другий день війни там вже стояли російські танки, на тому місці вони зробили свою військову базу. Досі памятаю і здригаюся від спогадів цієї техніки, танків з страшним надписом Z. Памятаю, як забрали в полон мера нашого місті, як ми всі молилися за нього, а потім почали дізнаватися, що забрали й інших знайомих, деякі так і не повернулися і про них нічого не відомо, чи живі вони... А ще таке мерземне відчуття, коли ти дізнаєшься, що деякі твої знайомі, з якими колись навчалися разом, перейшли на бік окупантів...це просто нестерпний біль, як таке можливо, що ж ви робите, люди! Та головне, що ми живі! Молимося за наших захисників і чекаємо на звільнення свого міста і на Перемогу!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.