Testimony 1349

Testimony 1349

2022-10-28

The war lasted years. I have a firm belief in this. It is clear that currently, it is tens, maybe hundreds of times larger, but it touched me long before February. The first volunteering, the first news about dead people. The father of my classmate was one of the first members of the Soviet Union, and even then, we were collecting humanitarian assistance for him at the college. A huge tent was set up in the city (almost in the center) to support the military and war victims. The tent and those people (who organized it) later became the "main volunteers" of the region and are still working today. If we conclude this part, the main experience and moments that brought me and my native place into contact with the war are the fact that the military from my region is almost the most, as well as volunteers who have been working for almost a decade. If we talk about February, we cannot fit it into words. . I woke up from my mother's call, "We were attacked, planes are flying, Kyiv is being bombed" . I realized that my grandparents (finally) are now not only "war children" but also "war pensioners" . I made a big choice of volunteering at the front, for me personally, on the first day of the war. I knew for sure that I would not just sit at home or go abroad (although there was and still is a legal possibility) . As fate would have it, my "military volunteering" continued. . I started to keep a list of volunteer cases. I got lost. The first month was very stressful. . I understood the phrase "there are no other people's children" when I helped resettle people from cities that were actively shelled. . The first shots of atrocities killed civilians. There is no more fear. There is a clear awareness of what and why I am doing. . Activation of sphere events. Which used to be my life's work and hobby. All activities are of a charitable nature. To say that I have experience is probably wrong. This is something else. I am sorry and disgusted. I am sorry, and it hurts that the child did not see the Black Sea in Odesa or the theatre in Kropyvnytskyi. I did not feel what love or a true friend was. It is disgusting that instead of building a successful (world) society, this society is fighting for its continued existence in principle. Rus - no, Peace - yes.

Війна триває років. Маю тверде переконання в цьому. Зрозуміло, що наразі вона в десятки, можливо сотні разів масштабніша, але торкнулася вона мене ще задовго до лютого. Перше волонтерство, перші звістки про загиблих людей. Батько одногрупника був одним з перших атовців, вже тоді ми коледжем збирали гуманітарку для нього. В місті (майже в центрі) було встановлено величезну палатку для підтримки військових та постраждалих від війни. Палатка та ті люди (які організували) згодом стали "головними волонтерами" області і працюють по сьогоднішній день. Якщо завершити цю частину, головне переживання та моменти, які зіштовхнули мене та моє рідне місце з війною - це те, що військових з моєї області чи не найбільше,а також волонтерів, які працюють майже декаду. Якщо ж говорити про лютий в слів не вкласти. . Прокинувся від дзвінка мами "на нас напали, літаки літають, Київ бомблять" . Зрозумів, що мої дідусь з бабусею (остаточно) тепер не тільки "діти війни", а ще й "пенсіонери війни" . Постав серйозний вибір волонтерство чи фронт, особисто для мене. В перший день війни. Точно знав, що просто сидіти вдома чи їхати за кордон не буду (хоча юридична можливість була і є) . Доля склалася так, що моє "військове волонтерство" продовжилося. . Почав вести перелік волонтерських справ. Збився. Перший місяць дуже напружений. . Зрозумів, фразу "чужих дітей не буває" коли допомагав розселяти людей з міст, які активно обстрілювали. . Перші кадри звірств та вбитих цивільних. Страху вже немає. Є чітке усвідомлення, що і навіщо я роблю. . Активізація івент сфери. Яка раніше була справою мого життя та хобі. Всі заходи набувають благодійного характеру. Сказати, що я маю переживання мабуть неправильно. Це щось інше. Мені шкода та огидно. Мені шкода та боляче, що дитина не побачила Чорне море в Одесі, чи театр в Кропивницькому. Не відчула, що таке кохання чи справжній друг. Огидно, що замість того, щоб будувати успішне суспільство (світове), це суспільство бореться за подальше існування впринципі. Rus - ні Peace - да

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.