Testimony 1340

Testimony 1340

2022-10-27

I felt horror at in the morning on February when I read on social media about explosions in many cities of Ukraine, where I also live, and then about the mass shelling of [CITY]. Also, the fear of realizing that I have to go to the basement because the alarm sounds in the first days of war Impossibility to control your body, which is throbbing as if in a fever. Fear of going to bed because there may be attacks. Even in clothes. Some stunted body. Terrible memories of the fighting in my city on March -. When there is shelling from everywhere, it is not known whether we will survive or not because the occupiers have surrounded the city and are hunting it. And my mother and neighbours, and I are sitting in the basement with frightened eyes, and everyone is quietly praying as best they can. And although many people died, they still broke that column of invaders. Thank the local residents and the th Airborne Assault Brigade from [CITY]. I often thank them in my thoughts. Those events are like in a fog. My friends and acquaintances from other cities supported me by phone all the time, so I survived more or less. Support is critical. Most of all, I feel sorry for the innocent tortured and killed Ukrainians. There are also such in our city. After these events and missile attacks, fear even goes into the soul because suddenly, there is an attack or an attack. There was no rest in the dream either: arrivals, planes, shelling, explosions and fire from the sky. A little sedative helped. Now the psyche and the body have adapted because where I live, there are no hostilities, and there are few flights; air defence works well. But negative events throughout the country affect me too, and I react painfully. It is the continuation of the stress of every day, the constant heartache of the war. Worrying about relatives and friends is also present, adding to the stress. Still, the first months were probably the scariest in my life. I will never forget how I was walking down the street and came under massive rocket fire on May . Rockets whistle overhead, and sounds of anti-aircraft fire are heard mixed with the sounds of explosions and landings from all sides, it seemed, at the same time. However, I believe that what I experienced is nothing compared to the grief of other affected people who have experienced and have not experienced, unfortunately.

Відчуття жаху о ранку ., коли прочитала у соцмережі про вибухи у багатьох містах України,і там, де я мешкаю також, а потім про масовані обстріли [МІСТО].Також страх від усвідомлення того, що треба йти у підвал, бо лунає тривога у перші дні війни. Неможливість контролювати своє тіло, яке колотиться як в лихоманці.Страх лягати спати, бо можуть буть прильоти. Навіть в одежі. Якесь закоценівше тіло. Жахливі спогади про бої в моєму місті - березня. Коли звідусіль обстріли і невідомо, виживем чи ні, тому що окупанти оточили місто і гатять по ньому. А ми з мамою та сусідами сидимо у підвалі з переляканими очима і кожен тихенько молиться як вміє. І хоча загинуло багато людей, все ж таки розбили ту колону окупантів. Дякувати місцевим мешканцям і -й десантно- штурмовій бригаді зі [МІСТО]. Я їм часто дякую в думках. Ті події як в тумані. Мої друзі і знайомі з інших міст підтримували по телефону весь час, тому пережилось більш-менш. Підтримка дуже важлива. Більш за все мені жаль невинно закатованих і вбитих українців. У нашому місті такі теж є. Після цих подій та ракетних прильотів страх навіть сходить у душ, бо раптом обстріл чи прильот. Уві сні також не було відпочинку : прильоти, літаки, обстріли, вибухи і вогонь з неба. Допомогало трохи заспокійливе. Зараз психіка та організм адаптувались, бо там, де я мешкаю, немає бойових дій і прильоти рідко, ППО добре працює. Але ж негативні події по всій країні стосуються мене теж і я реагую хворобливо. Це продовження стресу кожного дня, постійний серцевий біль від початку війни. Хвилювання за близьких та рідних теж присутні, добавляють стресу. Все ж таки перші місяці були найстрашніші мабуть у моєму житті. Ще ніколи не забуду, як йшла по вулиці і потрапила під ракетний масований обстріл травня. Над головою свистять ракети, лунають звуки ППО змішані зі звуками вибухів та прильотів зі всіх сторін, здавалось водночас. Хоча вважаю, що те, що пережила я, це ніщо, порівняно з пережитим і не пережитим, на превеликий жаль, горем інших постраждалих людей.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.