Testimony 1336

Testimony 1336

2022-10-27

Let's start with the fact that, fortunately, I do not live in the epicentre of war events, but the fear did not escape me either. I will paint it as timely as possible. So, on February , I had to go to [CITY] for work. I didn't go; it was rather a misunderstanding of what was happening around me and why everyone was shouting. Then I was able to control myself. Here it is worth noting that I can panic at the smallest problems, but in serious situations, such as the death of my father, grandfather, war, or hospital - I did not panic but was as focused as possible. I packed a bug-out bag, started preparing the house, searching for a bomb shelter and informing my brother and mother. And this is where the main problem of the war was hidden because it was also in my family. My brother just didn't care, and my mother took in all the information too much, panicked and didn't hear anyone. At first, I tried to calm her down, but it was useless. I watched and read the news from Bucha, Irpin, Mariupol, and Kyiv. It is impossible to convey this pain, this rage. I tried to be as useful as possible, ran around volunteer centers and charitable foundations, and spread information. I gave myself but received nothing in return. One day I just couldn't stand it, and a sub-depressive state began, but no one heard me anymore; we had a terrible fight in the family because my mother aggressively insisted that I go abroad, and I was afraid of being there alone. It's strange, and I'm still working through this moment because I've been abroad more than once, and here I was afraid to go. I began to "move away" from depression, immersed myself in work, and began to think more about myself. I don't have and never had a fear of death, we will all die, but I am afraid of becoming a refugee or a stranger somewhere far away because no one needs me there, and here is my home, my street and my dog. I still feel like I'm not doing enough, but the best I can do is live, work. It's hard to say, but I guess I'm used to airing alarms and bad news. I became tougher and more radical in my views, and I also stopped "saving everyone" First of all, you need to save yourself and then others.

Що ж почнемо з того, що, на щастя, я проживаю не в епіцентрі воєнних подій, однак психологічна напруга не оминула й мене. Я буду розписувати максимально датовано. Отож . я мала їхати в [МІСТО] на роботу. Не поїхала, було скоріше нерозуміння, що відбувається навколо, чому всі кричать. Потім я змогла опанувати себе. Тут варто зазначити, що я можу панікувати при найменших проблемах, однак в серйозних ситуаціях, таких як смерть батька, діда, війна, лікарня - я не панікувала, а була максимально зосереджена. Зібрала екстрену сумку, почала підготовку будинку, пошуки бомбосховища та інформування брата і мами. І ось тут заховалася головна проблема війни, бо вона була ще й в моїй сім'ї. Братові було просто байдуже, а мама аж надто сприймала всю інформацію, панікувала і не чула нікого. Спочатку я намагалася її заспокоювати, але це було марно. Я дивилася, читала новини з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Києва передати цей біль, цю лють неможливо. Я намагалася бути максимально корисною, бігала по волонтерським центрам, благодійним фондам, поширювала інформацію. Віддавала себе, однак нічого не отримувала в замін. Одного дня я просто не витримала, почався субдепресивний стан, проте тебе далі ніхто не чує , ми страшно посварилися в сім'ї, бо мама агресивно наполягала мені виїхати за кордон, я ж боялася опинитися там сама. Це дивно і я досі пропрацьовую цей момент, адже я вже не один раз була закордоном, а тут я злякалася їхати. Я почала "відходити" від депресії, занурилася в роботу, більше стала думати про себе. У мене немає і не було страху смерті, всі ми помремо, однак я боюся стати біженкою, або ж чужою десь там далеко, бо там я нікому не потрібна, а тут мій дім , моя вулиця і собака. Мені досі здається, що я роблю недостатньо, однак найкраще, що я можу зробити це жити, працювати. Це важко казати, але, здається, я звикла до повітряних тривог і поганих новин. Я стала жорсткішою та радикальнішою в своїх поглядах, а ще перестала "рятувати усіх" в першу чергу потрібно рятувати себе, а тоді інших.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.