Testimony 1329

Testimony 1329

2022-10-27

On February , I woke up to unusual sounds that I had not heard before. I tried to understand what was happening. The neighbours above me were loudly running around the apartment; I thought, "You fools, you have to sleep, but you are making noise" At that time, I did not yet understand that they were gathering things to run away from the war. Pulling back the curtain, I tried to understand what was happening outside the window. As if everything was as usual, only a very incomprehensible sound and some anxiety inside. I turned to my husband and fell asleep. I woke up from the fact that my husband was talking loudly on the phone, and I heard the words "war." I opened social networks, and after that, my life changed forever. Tears rolled like hail; I couldn't believe that a full-scale war had begun, that I woke up in the morning from rockets and explosions. On February , the city where my family lived was occupied. I talked to my mother on the phone every half an hour; she told me that now there is fighting in the city, that it is terrifying, that shells are flying, and she and her neighbours have nowhere to hide, and they all live in the same apartment. And already by lunch, the connection was lost. I didn't know what happened to my family for more than a week. Somewhere in the news, there was information that they had no electricity, water, heat, or communication, and there was no way to leave. Because those who left were shot, I could only pray that my family would be alive. During this time, my husband went to the front. Worrying about my husband, family with whom I have no contact, constant sirens, and misunderstanding of the situation led to such a moral state that I could not sleep or eat and only cried. This forced me to go to another city with my sister. After getting sick, I started volunteering and returned home after months. But the Razi decided that my city did not have the right to live, and every day they impiously killed us. Rockets flew from pieces at a time, several times a day, and so every day. High-rise buildings, infrastructure, and private houses were demolished. But we won't be broken anymore. When the rockets flew, I was already lying in bed, counting the number and praying that it wouldn't go to people. The usual words of "good night" turned into "I wish we could see each other tomorrow or write I hope to survive this night." When we go to bed, we realize that we may not wake up in the morning. The last difficult shelling for me was when the neighbouring -story building was on fire. Seventeen rockets arrived that night. In the neighbouring building, the entrance from the st to the th floor was utterly demolished, and the th and th floors fell a few hours later. The private sector was demolished, and not even a foundation was left. That night, sitting by the door, I mentally said goodbye to everyone. I thought that these were my last minutes; the rockets fell one after another around my house. I think that it was the prayers that saved me. We will never be the same again. Now the fear is gone; you are just waiting for what will happen tomorrow and whether there will be a tomorrow at all. And in order not to live these minutes in vain, I continue to help our military and pray.

го лютого я прокинулась від незвичних звуків, які я раніше не чула. Намагалась зрозуміти, що відбувається. Сусіди наді мною гучно бігали по квартирі, я подумала "во дурні, спати треба, а вони шумлять" тоді я ще не розуміла, що вони збирали речі, щоб тікати від війни. Відсунувши штору, намагалась зрозуміти, що відбувається за вікном. Ніби то все, як завжди, тільки дуже незрозумілий звук і якесь занепокоєння всередині. Розвернулась до чоловіка і заснула. Прокинулась вже від того, що чоловік гучно розмовляв по телефону і я почула слова "війна". Відкрила соц.мережі і після цього життя змінилось на завжди. Сльози котились градом , я не могла повірити , що почалась повномасштабна війна, що вранці прокидалась від ракет, від вибухів . лютого місто, в якому проживала моя родина, потрапило в окупацію. Я спілкувалась з мамою по телефону кожні пів години, вона розповідала , що зараз в місті бої, що дуже страшн, що летять снаряди , а їм з сусідами немає куди сховатись і вони сидять всі в одній квартирі. І вже к обіду зв'язок пропав. Я не знала, що з моєю родиною більше тижня. Десь із новин доносилась інформація, що в них немає світла, води,тепла, зв'язку і нема можливості виїхати. Бо тих хто виїзжав розстрілювали. Мені залишалось тільки молитись, щоб моя родина була жива. За цей час чоловік пішов на фронт . Хвилювання за чоловіка, родину з якою немає зв'язку, постійні сирени, і нерозуміння ситуації привели к такому моральному стану, що не спати, не їсти я не могла і тільки плакала. Це змусило поїхати в інше місто до сестри. Оклигавши, почала волонтерити і через місяці повернулась додому. Але рашисти вирішили, що моє місто не має права на життя і кожен день нас безбожно вбивали. Ракети летіли від штук за раз, по декілька раз за добу і так кожного дня. Зносили багатоповерхівки, інфраструктуру, приватні будинки. Але нас вже не зломить Коли летіли ракети, я вже лежала в ліжку, рахувала кількість і молилась, щоб не в людей. Звичайні слова "спокійної ночі" перетворились на "я бажаю,щоб завтра ми побачились чи списались, бажаю вижити цієї ночі" . Лягаючи спати, ми розуміємо , що вранці вже можемо не прокинутись. Останній складний обстріл для мене був, це коли горіла сусідня ти поверхівка . В ту ніч прилетіло ракет. В сусідньому будинку повністю знесли під'їзд з - поверх , і дев'ятий впали через кілька годин . Знесли приватний сектор, що навіть фундаменту не залишилось. В ту ніч,сидячі біля дверей я думками попрощалась з усіма. Я думала, що це мої останні хвилини, ракети лягали одна за одною навкруги мого будинку. Гадаю, що саме молитви врятували. Ми вже ніколи не будемо такими, як були. Зараз пропав страх, ти просто в очікуванні, що буде завтра і чи буде завтра взагалі. А щоб не проживати ці хвилини задарма, я продовжую допомогати нашим військовим і молитись.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.