Testimony 1321

Testimony 1321

2022-10-27

This is my second war... The first was in when I just gave birth to a son. I was from [CITY], but later I moved to [CITY], where I tried to start my life from the beginning. But it was not possible to escape from the war. Back then, in [CITY], I wasn't as scared as I was in [CITY] on February , . This time fear completely took over me and my body. Since February , , we have lived only in the corridor: we ate, read news, books, slept, and watched cartoons. It seemed that if I went into the room, something would surely fly. My husband and I went on errands for groceries, but every day there were even fewer of them in stores, and this added to the fear for the future. There were also problems with water. We didn't think about constant shelling because then it was definitely possible to "go away like a cuckoo"; we were just glad that this time it was not near us. But the moment came when we realized that we had to save the child. We left. It was terrifying that an enemy rocket would fly into the column of cars that dared to leave, but everything passed. We were on the road for three days until we reached a more or less safe place. Now we are trying to cope with fears and stress because we have the consequences of experiencing the experience of life in conditions of war.

Це моя друга війна... Перша була у році, тоді я тільки-но народила синочка. Я була дончанкою, але згодом переїхала до [МІСТО], де спробувада почати життя з початку. Але від війни не вдалося втекти. Тоді, у [МІСТО], мені не було так страшно, як з .. у [МІСТО]. Цього разу страх повністю заволодів мною і моїм тілом. З .. ми жили лише у коридорі: їли, читали новини, книжки, спали, дивилися мультфільми. Здавалося, що, якщо я вийду до кімнати, то обов'язково щось прилетить. Перебіжками ми з чоловіком ходили за продуктами, але з кожним днем їх становилось ще менше в магазинах і це додавало страху за майбутнє. Ще й з'явилися проблеми з водою. Про постійні обстріли ми не думали, бо тоді точно можна було " кукухою поїхати ", просто раділи, що цього разу не біля нас. Але настала мить, коли зрозуміли, що треба рятувати дитину. Ми виїхали. Було дуже страшно, що в колону машин, що наважилися виїхати, прилетить ворожа ракета, але все минулося. Три доби ми були у дорозі, поки дісталися більш -менш безпечного місця. Тепер ми намагаємося впоратися із страхами і стресом, бо маємо наслідки переживання досвіду життя в умовах війни.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.