Testimony 1319

Testimony 1319

2022-10-27

The war was the end for me, before which life was normal. But it is entirely different now. Fear and risk fill me from. I forgot what a bright life is; the colour of life is black. Constant evil thoughts, stress, sedatives. The war was a severe injury; for me, it became fatal even earlier when everything was just beginning. My dad is a military man; I am a school-going kid. My brain was literally boiling with thoughts, and my parents were telling to each other that he was leaving tomorrow, not for work but for war. ATO, that was the name of the war at that time; at that time, everyone still hoped that everything would end there. But no, it all started again. The month of February has ended, and life has become cold and fierce, but I am no longer a child, although pain is already etched in me. Now, everyone is afraid of it, and every child knows what war is. I am now an adult, but every time I see soldiers in uniform, with tears in my eyes, I remember the moment when I let my dad go. The only thoughts in my head were that he would return, and now in front of my eyes, was an adult, already mature. Thousands of innocent people are dying, but I can't do anything, I can't shield them from bullets. War is scary; we wake up not from an alarm clock but from anxiety. We hide in cold cellars and smile when we hear that Today our boys are doing well; we survived another hard night. My mental state has weakened. Lately, I want to believe that everything will be fine, but I can't; every day, I ask myself questions that I can't answer; I think about them long and hard. But I still can't answer. Now I'm going through a difficult moment; my closest person is at the front, not Dad; he's gone. It is all of them, the Russian authorities, who became the cause. His psychological state was on edge; he started abusing, as our boys still drink wounds Today; it's scary. Now my beloved boyfriend is in the war, we were going to get married in February, but no, we didn't get married, because I can't celebrate a wedding in the war. My feelings for him are powerful; every night, I can't sleep, and in the morning, I fall asleep; the feelings are overwhelming, but you live one day at a time. You want to tell everyone Today how much you love them because tomorrow, you may not wake up, and you want it to end. Life will not be the same as before, but the life of a person whom I do not even know, or my beloved, will be saved, and I pray for every defender, and child, that everything will be fine with him, that those executioners will not harm them. Life after - it scares me; there will be a sad nation that will be afraid of explosions and various sounds. Life will go on, but the wound will remain and will bleed until the end. To give consequences, and to hurt, as it hurts now.

Війна стала для мене кінцем, після якого продовжилось життя. Але вже зовсім інше. Страх і ризик заповнив мене з середини. Я забула, що таке яскраве життя, колір життя чорний. Постійні погані думки, стрес, заспокійливі. Війна - це дуже серйозна травма, для мене вона стала фатальною ще раніше коли все тільки починалось. Мій тато військовий, я дитина, яка навчається в школі. Мій мозок буквально кипів, від думок, а батьки говорили між собою, що завтра він їде. Не по роботі, а на війну. АТО, таку тоді назву мала війна, тоді ще всі сподівались, що ось там все і скінчиться. Але ні, все почалось, знову. Лютий місяць став кінцем, життя стало холодним і лютим, але я вже не дитина, хоча у мені вже закарбована біль. Тепер, вже всі бояться цього, і кожна дитина знає, що таке війна. Я тепер доросла людина, але кожен раз коли бачу військових у формі, зі сльозами на очах згадую момент, коли відпускала свого рідного тата, і в голові були думки лише про те, щоб він повернувся, а тепер перед очима у дорослої вже сталої людини, гинуть тисячі невинних людей, але зробити я нічого не здатна, не можу закрити їх від куль. Війна - це страшно, ми прокидаємось не від будильника, а від тривоги. Ховаємось у холодні підвали, і усміхаємось коли чуємо, що сьогодні наші хлопці молодці, ми пережили ще одну тяжку ніч. Мій душевний стан останнім часом знесилився, я хочу вірити, що все буде добре, але не вдається, кожного дня, я задаю собі питання, на які не можу відповісти, обдумую їх довго та вибагливо. Але дати відповідь так і не можу. Зараз я переживаю складний момент, моя найрідніша людина на фронті, не тато, його вже немає. Це все вони, російська влада, вони стали причиною. Його психологічний стан був на межі, він почав зловживати, як і сьогодні запивають рани наші хлопці, це страшно. Зараз мій коханий хлопець на війні, ще до лютого ми збирались одружитись, але ні, ми не одружились, тому що я не можу святкувати весілля у війну. Мої переживання за нього дуже сильні, кожну ніч я не можу заснути, а під ранок засинаю, переживання переповнюють, але ти живеш одним днем. Хочеться сьогодні сказати всім, як ти їх любиш, бо завтра можеш не прокинутись, і хочеться щоб це скінчилось. Життя не буде як раніше, але збережеться життя людини, яку я навіть не знаю, або ж мого коханого, і я молюсь за кожного захисника, дитину, щоб з ним все було добре, щоб ті кати, не заподіяли їм зла. Життя після - це мене лякає, буде сумна нація, яка буде боятись вибухів, та різних звуків. Життя продовжиться, а рана залишиться, і буде кровити до кінця. Давати наслідки, та боліти, як болить зараз.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.