Testimony 1304

Testimony 1304

2022-10-27

My emotions at the beginning of the war In general, I heard about the war throughout January and February. This was constantly heard in the news, on the street, and from close people. At first, I tried to abstract myself from this information as much as possible and believed that everything would be fine. I remember that at the beginning of February, I came with my lover to visit his parents. We were drinking coffee, and the TV was blaring in the background, and they were saying that the war would start soon. My mother and father did not believe these words; they said it was all a lie and everything would be fine, and my beloved's sister, who is , began to cry and was afraid. February . My birthday. I remember how panic gripped people even more, but everyone tried to convince themselves that nothing would happen, but little by little, they packed their bug-out bags. February ... I remember how I woke up at in the morning from my mother's words, what started. I was overcome with incredible panic and immediately called the guy. He ran to me; I cried and was afraid that now a couple would start, which I had not studied well. What stupid thoughts I had. Then the first anxieties began, and we panicked. At first, we went down to the shelter in the house, but there was no place to sit down, so we decided to run to the school because there was a good shelter there and sleep there. It was a terrible night; I slept with the boys on mats in the basement; children were crying from the side, dogs were barking, cats were meowing, and it was terrifying. I didn't understand how to live on... HOW COULD I. When there were alarms every day, and there were no flights to [CITY], we realized that we could relax and already carry out air alarms in the house. At first, I moved to the village, and my boyfriend stayed in [CITY]. He also left for territorial defence, and that made me even more afraid. I really wanted to see him and hug him. Later, I realized that sitting in the village was not an option, returned to [CITY] and started volunteering. We wove nets, made bandages, received refugees at school and fed them. I met a warrior on Instagram who reassured me every day and said that he would always protect me from there so I would be at ease here. So my life became the same as it was before; the only thing that was very depressing was the news, the lack of food on the shelves and the curfew. MY EXPERIENCES NOW Today the world news is talking about nuclear war and I am scared. I'm afraid that I will never see my boyfriend again; I'm afraid to go to university. My stepfather was fighting on ground zero; my friend was wounded. He returned from the war to [CITY], where we met with him and had a good time, and then returned to his native [CITY] for rehabilitation. It hurt me to look at a young guy with a stick, like a grandfather. It hurts to look at his pain, at his helplessness. But he, like a real man, held himself in his hands and said that everything was fine and nothing hurt, although I saw blood on his cotton swabs. The stepfather also says that everything is fine, although I know that it is challenging there. I try to abstract what I know about the proposal the guy wants. We are considering the wedding and living together, which is already easier.

Мої емоції на початку війни Загалом про війну я чула протягом усього січня і лютого. Це постійно було чути і в новинах, і на вулиці, і від близьких людей. Спочатку, я намагалася максимально абстрагуватися від цієї інформації і вірила, що все буде гаразд. Пам‘ятаю, що на початку лютого прийшла з коханим в гості до його батьків.Ми пили каву, а на фоні гудів телевізор і там говорили, що скоро почнеться війна. Його мама і тато не вірили у ці слова, казали, що це все брехня і все налагодиться, а сестра коханого, якій , почала плакати і їй стало страшно. лютого. Моє день народження. Пригадую як людей ще більше охопила паніка, але всі намагалися переконати себе в тому, що нічого не буде, але помалу збирали тривожні валізи. лютого… Я пам‘ятаю як прокинулась о ранку від слів мами, що почалося. Мене охопила неймовірна паніка і я одразу подзвонила до хлопця. Він прибіг до мене, я плакала і боялася, що зараз почнеться пара, яку я добре не вивчила. Які ж у мене були дурні думки. Далі почалися перші тривоги, яких ми панічно боялися. Спочатку ми спустилися в укриття в будинку, але там не було місця навіть сісти, тому ми прийнялм рішення побігти в школу, бо там хороше укриття і заснути там. Це була страшна ніч, я спала з хлопцех на матах у підвалі, збоку плакали діти, гавкали собаки, нявчали коти і від цього було панічно страшно. Я не розуміла як жити далі… ЯК Я ВПОРАЛАСЯ Коли тривоги були щодня і не було прильотів у [МІСТО], то ми зрозуміли, що можна розслабитися і вже проводити повітряні тривоги в будинку. Спочатку я переїхала в село, а мій хлопець залишився в [МІСТО]. Він пішов і тероборону і від цього мені було ще страшніше. Я дуже хотіла побачити його і обійняти. Згодом я зрозуміла, що в селі сидіти не варіант, повернулася в [МІСТО] і почала волонтерити. Ми плели сітки, робили бинти, приймали біженців у школі та годували. Я познайомилася в інстаграмі з воїном, який кожного дня заспокоював мене і казав, що буде охороняти мене завжди звідти, аби мені було спокійно тут. Отож моє життя стало таким, як і було раніше, єдине, що дуже пригнічувало - новини, відсутність їжі на полицях і комендантська година. МОЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ЗАРАЗ Сьогодні вест світ говорить про ядерну війну і мені страшно. Мені страшно більше не побачити хлопця, страшно ходити в університет. Мій вітчим воює на нулі, друга, про якого розповідала вище, поранили. Він повернувся з війни спочатку у [МІСТО], де ми зустрілися з ним і провели гарно час, а потім повернувся у рідні [МІСТО] на реабілітацію. Мені було боляче дивитися на молодого хлопця з паличкою, як у дідуся. Боляче дивитися на його біль, на безпорадність. Але він, як справжній чоловік, тримав себе у руках і казав, що все гаразд і нічого не болить, хоча я бачила кров на його тампонах з вати. Вітчим також каже, що все гаразд, хоча я знаю, що там дуже складно. Намагаюся абстрагуватися тим, що знаю про пропозицію, яку хоче зробити хлопець. Ми думаємо про весілля та спільне життя разом і вже легше.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.