Testimony 1302

Testimony 1302

2022-10-27

My morning on February began when my mother woke me up with the words: "Get up quickly; we are going to be bombed!" I was scared by the sound of explosions and started to collect things running: clothes, phone, charger, medicines and documents. Then my uncle took me, and we arrived in the village with my grandmother and grandfather in the village. During the first months, they went down to the basement with anxiety. We were scared then, and we expected nothing in those moments. Because of what was happening in the country, my parents were afraid of the invasion of Russians and Belarusians on the territory of the Volyn region. They wanted to send me to Germany with my relatives. However, I didn't want to because I didn't see the point of going and believed everything would be fine. In the first days of the war, I had trouble sleeping and was constantly irritable. Because of this, I constantly quarrelled with my loved ones. Later, I became less afraid of anxiety and news. My work distracted me from all this. The war changed me in general: I became less emotional, cold and even, to some extent, cynical and cruel (to the Russians, of course). I even grew up in these months; I became decisive, responsible, independent, and serious. The war taught me not to postpone everything for later because it is not known what will happen later; it taught me to be sincere and open and to spend time with my relatives often. I got used to living under new conditions: sounds of alarms, news about another explosion, losses, news about the liberation of certain territories. I still believe that the war will end with our victory. Recently, there were explosions in [CITY], but I was not as panicked and afraid of explosions as I was then, on February . I quickly got myself together, took my backpack and went down to the basement to wait out the alarm. Of course, I was surprised by the sounds of explosions, but I was not scared. I continue to live on, to enjoy life, because neither the sounds of explosions nor the sounds of alarms will break me anymore. During this time, I realized that panic and negativity, on the contrary, weaken us, and this is in the hands of the enemy. I am happy that I did not have to lose someone close to me, that my house is intact, and my relatives are alive and well. I understand that it could have been worse, and that gives me life.

Мій ранок лютого розпочався, коли моя мама розбудила мене зі словами: "Вставай скоріше, нас бомблять!" Я злякалась звуку вибухів і бігом почала збирати речі: одяг, телефон, зарядне, медикаменти і документи. Далі мене забрав мій дядько і ми приїхали в село до бабусі з дідусем в село. Там перші місяці при тривозі спускалися в підвал. Нам тоді було страшно і ми очікували будь-що в ті моменти. Через те, що відбувалося в країні, батьки боялися вторгнення росіян і білорусів на територію Волинської області і хотіли відправити мене в Німеччину до родичів. Проте я не хотіла, бо я не бачила сенсу їхати і вірила, що все буде добре. В перші дні війни в мене були проблеми зі сном і роздратованість постійно. Через це я постійно сварилась зі своїми близькими. Пізніше, я не так часто стала боятися тривог і новин. Мене відволікала від цього всього моя робота. Війна мене змінила в цілому: я стала менш емоційною, холодною і навіть в якійсь мірі цинічною і жорстокою (до росіян, звісно). Я навіть подорослішала за ці місяців, стала рішучою, відповідальною, самостійною, серйозною. Війна навчила мене не відкладати все на потім, бо невідомо, що буде потім, навчила мене бути щирою і відвертою, часто проводити час зі своїми рідними. Я звикла жити під новими умовами: звуки тривог, новини про чергові вибухи, втрати, новини про звільнення певних територій. Я всеодно вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Недавно були вибухи у [МІСТО], проте я не так панікувала і злякалася вибухів, як тоді, лютого. Я швиденько зібралась, вжяла рюкзак і спустилася в підвал перечекати тривогу. Звісно мене здивували звуки вибухів, проте я не злякалась. Я продовжую жити далі, радіти життю, адже мене вже не зламають, ані звуки вибухів, ані звуки тривог. За цей час я зрозуміла, що паніка і негатив навпаки послабшує нас і це на руку ворогу. Я щаслива, що мені не довелось втратити близьку людину мені, що в мене будинок цілий, а рідні в ньому живі і здорові. Я розумію, що могло бути гірше і це дає мені жити.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.