Testimony 1296

Testimony 1296

2022-10-26

It all started when my husband woke me up in the morning and said that the war had started. I thought what a stupid joke he had. But unfortunately - it was the truth. We quickly got together, and I went to pick up my grandmother from another city and went to my parents, who live near the border with Poland. I was there for days. The queues at the border were crazy, km long. People quarrelled, fought and many other negative situations. I sat in such tension for exactly a week because there was no way to go to work because the cars were parked in several rows. When the queues decreased, I managed to go to work. There we organized a counselling center (I work as a psychologist), and at the same time, we prepared food for the soldiers and wove nets. If we talk about the emotional state after the start of the war, it can be described as - constant tension, bad dreams, fear, fear of loud sounds, apathy and many other symptoms. Later, I received an offer to go to the USA to study as a psychologist. I immediately refused because I didn't want to go, leave my parents and my fiancé. But when a competition was announced for psychologists regarding preparation for work with various post-traumatic conditions, I decided that it would be better to try anyway because later, after returning, I will be able to use my knowledge more effectively to help other people who feel the consequences of the war. It was an incredibly difficult step, but I still took part in the competition, and now I'm here. The training is for one year, and I look forward to the day when I can buy a ticket and fly back. After all, no matter where we are, it is best to be at home, near our relatives. I love my country, and I do not want to exchange it for any other.

Все почалося з того, що чоловік мене пробудив вранці і сказав – почалась війна. Я думала, який дурний в нього жарт. Але на жаль - це була правда. Ми швиденько зібрались і я поїхала забирати бабусю з іншого міста і поїхала до батьків, які проживають біля самого кордону з Польщею. Там я була протягом днів. Черги на кордоні були шалені, по км. Люди сварилися, билися і багато інших негативних ситуацій. В такій напрузі я просиділа рівно тиждень, адже виїхати на роботу не було можливості, бо машини стояли в кілька рядів. Коли черги зменшились, то мені вдалося поїхати на роботу. Там ми організували консультаційний пункт ( я працюю психологом) і паралельно готовили їсти для військових та плели сітки. Якщо говорити про емоційний стан після початку війни, то його можна описати як – постійна напруга, погані сни, страх, боязнь гучних звуків, апатія і багато інших симптомів. Згодом мені поступила пропозиція поїхати до США, як психолог на навчання. Я відразу відмовила, бо не хотіла їхати, залишати батьків та нареченого. Але коли оголосили конкурс для психологів, щодо підготовки для роботи з різними постравматичними станами, я вирішила, що все таки краще спробувати, адже згодом після повернення зможу більш ефективно використовувати свої знання для допомоги іншим людем, котрі відчувають наслідки війни. Це був неймовірно важкий крок, але я все таки взяла участь в конкурсі і тепер я тут. Навчання розраховане на один рік і я з нетерпінням чекаю того дня, коли я зможу купити квиток і полетіти назад. Адже де б ми не були, найкраще вдома, біля рідних. Люблю свою країну і ні на яку іншу не хочу її проміняти.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.