Testimony 1289

Testimony 1289

2022-10-26

Me and the War: my experience of Living in the War My emotions and thoughts at the beginning of the war. Initially, it was terrifying, even a state of helplessness; neither I nor my parents knew what to do next, how to live, where to go in case what. It was terrifying when they started to turn on the sirens; I felt like I was in a movie about the apocalypse. The first weeks and even months, I lived as if in a dream; it seemed to me that now I would wake up, and it was just a terrible dream. Every day was very stressful. I could never have thought this could happen to us now, in the st century, and even more so in our country. Also, I felt pretty frequent anxiety in my heart; all the time, I thought, what if something happens to me and my family? What will happen next? When I realized that it was not so terrible in the west of Ukraine, I began to think that somehow I was lucky and I did not deserve it. The news that people and children are being killed and raped just drove me crazy. I didn't understand how you could be so cruel to kill others and do so much evil. There was a moment when I did not understand why God would not stop all this horror. How did I manage? Well, I spent a lot of time on the things I like. Also, studying helped to distract me; I tried to live as before, that is, watching movies or TV series, listening to music, spend time with friends; I also talked a lot with my parents, and they calmed me down. My experiences now. It's probably a little easier now; it's probably because I don't have such a shock reaction as it was at the beginning, and I'm also probably a little used to this state. Now I try to control my thoughts and emotions. But sometimes, this state of helplessness returns, especially when you realize that the war has been going on for almost six months.

Я і війна: мій досвід проживання війни Мої емоції і думки на початку війни. На початку було дуже страшно, навіть стан якоїсь безпорадності ні я ні мої батьки не знали ,що робити далі, як жити ,куди їхати в разі чого. Дуже лячно було коли почали включати сирени , таке було відчуття що я в якомусь фільмі про апокаліпсис. Перші тижні та навіть місяці я проживала наче у сні ,мені здавалося, що зараз я прокинуся і це був просто страшний сон. Кожен день був дуже стресовий . Я ніколи не могла подумати, що таке може статися зараз з нами, в столітті і тим більше в нашій країні. Також я відчувала досить часту тривогу на серці, весь час думала а якщо зі мною та з моєю сім’єю щось станеться, як буде далі. Коли я зрозуміла ,що на заході України ще не так страшно в мене почалися думки про те що мені якось повезло і я таке не заслужила. Новини про те що людей і дітей вбивають, ґвалтують просто зводили мене з розуму. Я не розуміла як можна бути настільки жорстоким, щоб вбивати інших і робити стільки зла. Був момент, коли я не розуміла а чому Бог не зупинить цей весь жах. Як я впоралась ? Ну я багато часу приділяла тим речам, які мені подобаються. Також навчання допомагало відволікатися, я старалася жити так як і до того тобто дивитися фільми чи серіали ,слухати музику , проводити час з друзями , також багато розмовляла з батьками, вони мене заспокоювали. Мої переживання зараз. Мабуть зараз трошки легше, напевно це через те що нема такої шокової реакції як була на початку і також мабуть я трошки звикла до цього стану. Зараз я стараюся свої думки і емоції контролювати . Та деколи цей стан безпорадності повертається, особливо коли ти розумієш що війна йде вже майже пів року.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.