Testimony 1244

Testimony 1244

2022-10-23

At the beginning of the war, we hesitated whether to go somewhere or not, but my mother was distraught, so we decided to go to the West of Ukraine. Before the war, we visited [CITY] several times, so we thought that this would be the most optimal option. We left almost immediately because it seemed dangerous to wait for a long time. I had to leave my father and the cat at home. My father refused to go. Besides, we were travelling by car, and there were limited places in it, so we would not take the animal. We lived there in acceptable conditions - it was a basement room in which hotel employees lived. We were there with our relatives, and we were allocated a small service room. We signed the GDP, so all the time we were there, the state and other organizations provided us with financial assistance. I had to part with my friends and girlfriend for a long time, it was challenging for me, but we still talked every day because almost all of them stayed in [CITY], and I worried about them. We saw terrible things in the news, and a friend from [CITY] told me what was happening there. The Russian military abused people, took away medicines handed over by the relatives of those under occupation, and so on. We stayed in [CITY] for more than three months and then decided to return to [CITY] because we thought that the situation had improved enough to return. Some of my acquaintances also went somewhere; some came back earlier, and some later, in different cities. The attitude towards immigrants was different, but no global problems generally arose. When we returned, everything was relatively calm, although there were still many alarms, and sometimes explosions were heard. Since October, everything has changed: the explosions were louder and more frequent. Every day, Russian missiles destroyed the infrastructure of the city and not only strategic objects but also residential buildings. There are also a lot of victims. One shell fell near my grandmother's house, and the wave for a short time stunned them and those nearby. Currently, the situation is a little better, and we hope that our victory is getting closer every day. Everything will be Ukraine.

На початку війни ми вагалися, їхати кудись чи ні, але мама дуже переживала, тому ми вирішили поїхати на Захід України. До війни ми декілька разів відпочивали в [МІСТО], тож подумали, що це буде найоптимальніший варіант. Виїхали майже одразу, адже чекати довго здавалось небезпечним. Батька і кота довелось залишити вдома. Батько їхати відмовився, до того ж ми їхали машиною і місця в ній були обмежені, тож із твариною нас би не взяли. Там ми жили в припустимих умовах - це було цокольне приміщення, у якому жили співробітники готелю. Ми перебували там із своїми родичами і нам виділили невелику службову кімнату. Ми оформили ВВП, тому увесь час, що ми знаходились там, держава і інші організації надавали нам грошову допомогу. На довгий час мені довелось розлучитись із своїми друзями та дівчиною, для мене це було дуже важко, але ми все одно спілкувались кожен день, адже майже всі вони залишились в [МІСТО] і я за них переживав. В новинах ми бачили жахливі речі, а подруга з [МІСТО] розповідала мені, що відбувається у них. російські військові знущались над людьми,забирали ліки, які передавали рідні тих людей, що знаходились в окупації, та інше. У [МІСТО] ми перебували більше трьох місяців, а потім вирішили повернутись до [МІСТО], бо думали, що ситуація достатньо покращилась аби повертатись. Деякі мої знайомі також їхали кудись, хтось повернувся раніше, хтось пізніше, в різних містах ставлення до переселенців було різним, але в цілому ніяких глобальних проблем не виникало. Коли ми повернулись все було досить спокійно, хоча тривог все ще багато, і іноді було чути вибухи. З жовтня все змінилось: вибухи лунали гучніше й частіше. Кожного дня російські ракети руйнували інфраструктуру міста, і не тільки стратегічні об'єкти, а й житлові будинки. Жертв також дуже багато. Один снаряд впав неподалік від будинку моєї бабусі, і хвиля на короткий час оглушила їх,т а тих хто знаходився поруч. Наразі ситуація трошки краща і ми сподіваємось, що перемога наша наближається з кожним днем. Все буде Україна.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.