Testimony 1215

Testimony 1215

2022-10-23

It is challenging for me to describe my condition in words. I have the feeling that I have lost the meaning of life. I don't want to talk to anyone, even close people. I lost all my senses, and it seems to me. As if suspended in space and simply existing. I have lost my fear of rocket attacks. I am not hiding anywhere. I cover my head with a pillow so it seems to me that the explosions are not so loud. The desire to do something, in general, has disappeared. I don't even want to eat. Sometimes even the smell causes an aversion to food. I completely lost sleep. I can't sleep. I lie and listen to every sound. This causes chronic fatigue. And I have two small grandchildren with me all day since the parents work and the school and kindergarten are closed. But I wouldn't be able to give them away for the whole day when I have anxiety all day and night because in the constant tension, I began to break into a scream when they were playing noisily, and these were children. I feel very ashamed of my behaviour. I am constantly chastising myself. What happened to me? I constantly feel that I am doing everything wrong and wrong. This creates a feeling of uselessness. This condition is very frightening.

Мені дуже важко описати свій стан словами. В мене таке відчуття,що я втратила сенс життя. Я не бажаю ні з ким спілкуватись, навіть з близькими людьми. У мене пропали всі відчуття,як мені здається. Начебто зависла в просторі і просто існую. Я втратила страх ракетних обстрілів, нікуди не ховаюсь. Тільки накриваю голову подушкою, так мені здається, що вибухи не так сильно чути. Пропало бажання вообще, щось робити. Навіть їсти не хочеться. Іноді даже від запаху виникає відраза до їжі. Зовсім втратила сон. Не можу спати, лежу і прислухаючись до кожного звука. Від цього така хронічна втома. А зі мною двоє маленьких онуків весь день, так як батьки працюють, а школа і садочок зачинені. Та я би і не змогла би їх на цілий день віддати, коли тривоги весь день і ніч. Із-за того, що в постійній напрузі стала зриватись на крик, коли вони шумно граються, а це ж діти. Мені стає дуже соромно за свою поведінку. Я постійно себе картаю. Що зі мною трапилось, постійно відчуваю,що все роблю не те і не так. Від цього виникає відчуття непотрібності. Дужє лякає цей стан.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.