Testimony 1209

Testimony 1209

2022-10-23

Did the war reach me? When I was home, at first, I didn't understand what had happened, but then it all became clear to me. I thought more about my girlfriend than about my own life. I did not go to serve, and I am not ashamed of it because I believe that I will not be able to help in this matter. I lost my job, and it affected me a lot. When my city began to be shelled, I understood I had no right to succumb to emotions because my girlfriend was terrified. I had to look out the window every time and warn her about everything (when and how the rocket flew, where or where it landed because the whole city could be seen from our window). Therefore, I have no time left for my own emotions or experiences.

Мене війна застала, коли я був вдома, з самого початку я не розумів, що трапилося, але потім мені все стало зрозуміло. Я більше думав про свою кохану дівчину, аніж про власне життя. Я не пішов служити і не соромлюсь цього, адже вважаю що у цій справі я не зможу нічим допомогти. Я втратив роботу і це дуже вплинуло на мене. Коли моє місто почали обстрілювати, я розумів, що не маю права піддаватись емоціям, бо моя дівчина дуже сильно лякалась і я мав кожен раз дивитися у вікно і попереджати її про все (коли і як летить ракета, де чи куди вона прилетіла, бо з нашого вікна видно усе місто). Отже, часу на власні емоції чи переживання у мене не залишилося.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.