Testimony 1208

Testimony 1208

2022-10-23

On February , at a.m., I heard one explosion after another. At first, I thought that it seemed to me that such a thing could not happen. Then I heard the sounds of a flying fighter, and I was overcome with fear and confusion. What was happening? What shall I do? I could not find my way. After long hesitation and constant shelling, my family decided to leave. Now I feel despair, anger at the occupiers, boundless anger, despair, and sadness for my native land. I constantly remember how good my family was before the freaks invaded. I can't accept that we lost everything we worked on for years, that we have nowhere to return, and that we are now somehow worthless. And I still can't understand why? I don't understand what they came to save us from. I hate all my relatives from Moscow. I hate their cotton wool brains and the fact that they can better see what is happening in my city from Russia. I spent everything. I am only glad that my children are alive and safe. It keeps me going. But it often covers me. It constantly seems that it is not valid, that it is some dream. I often suffer from nightmares. All the time, I dream of houses burning and great evil coming out of them along with the flames, and I want to scream so much, but I can't even make a sound, and then I actually scream. I have despair, anger, and hatred.

лютого, о годині ранку, я почула один вибух за іншим. Спочатку я думала, що мені це здалося, що такого не може бути. Потім я почула звуки пролітаючого винищувача і мене охопив страх і нерозуміння, що коїться? що робити? Я не могла зорієнтуватися. Після довгих ваганнь, і постійних обстрілів, моя родина вирішила виїхати. Зараз відчуваю відчай, гнів на окупантів, безмежний гнів, і розпач, і сум за рідною землею. Постійно згадую, як було добре моїй сім Ї до вторгнення виродків. Не можу змиритися, що ми втратили все, над чим працювали років, що нам нікуди повертатися, що ми тепер якісь нікчемні. Й досі не можу зрозуміти за що? Не розумію, від чого нас прийшли рятувати. Ненавиджу усіх своїх родичів із москви, ненавиджу їхні ватні мізки і те, що їм з росії краще видно, що відбувається у моєму місті. Я все тратила, радію тільки, що діти мої живі, в безпеці. Це мені дозволяє триматися. Але часто мене накриває. Постійно здається, що це не правда, що це якийсь сон. Часто мучать кошмари, весь час сниться, як горять будинки і разом із полум‘ям з них виривається велике зло, і мені так хочеться кричати, але не можу видати навіть звука, а потім вже кричу насправді. У мене і розпач, і гнів, і ненависть

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.