Testimony 1206

Testimony 1206

2022-10-23

For me, the war started suddenly. I know it has been going on for a long time (since ), but when it really hit me, it was unexpected. I live in [CITY], which can be said to be a front-line zone, and we are often very restless because of this. At first, I consoled myself with hopes that the war would end quickly, but it did not happen, and for more than six months, I have been living as if on a powder keg. It scares me a lot when shelling of the city starts, especially in recent weeks (we are shelled every night). It is terrifying when you lie at night in fear and numbness and cannot move and just hope that a rocket will not hit your house, that today you will be lucky, and you will have another day. At such moments, you begin to appreciate life every next sunny day. It is harrowing for me to look at my native and beloved city after the shelling. It is so scary to drive through the city and see so many destroyed houses, and not only that. People's lives are still being destroyed. I sympathize with people who lost their relatives, poor peaceful people who simply did nothing to anyone and lived peacefully without realizing that it was their last day or night. Realizing that every shelling destroys, breaks, stops, or takes someone's life is very scary. I was thinking of going somewhere abroad to get away from all this, but it is challenging for me because then I will have to leave my family, my friends, people close to me, and my loved ones. And then I will be left alone in an unfamiliar place. There was still such an option as moving to another place in Ukraine, but now everywhere is dangerous, so my parents do not see the point of moving somewhere. I hope that the war will end soon because it is the worst period of my life that has ever been. Because of the war, this summer and spring flew by in an instant; the war ruined all the plans that were there. I live all the time as if in a dream; sometimes, it seems to me that all this is unreal, that I am simply in some kind of prostration. Time seems to have frozen for me because I am still experiencing the events of February and do not realize that time is passing so quickly. It seems to me that no more than a month has passed since then but in fact... I hope that at least they will stop the peaceful population, and I hope that everyone will be whole and healthy and will wait out this terrible time and wait for victory - our victory! Glory to heroes!

Для мене війна розпочалася раптово, так, я знаю, що вона йде вже давно (з року), але коли вона мене дійсно зачепила, це було неочікувано. Я живу у [МІСТО], а це можно сказати прифронтова зона, і в нас часто дуже неспокійно через це. Я спочатку тішила себе надіями, що війна швидко закінчиться, але так не сталося, і вже більше півроку я живу немовби на пороховій бочці. Мене дуже лякає, коли починаються обстріли міста, особливо останні тижні (в нас обстріли щоночі проходят). Це дуже страшно, коли ти лежиш ніччю в страху та зацепінінні і неможеш поворохнутися і просто сподіваєшся, що ракета не влучить в твій дім, що сьогодні тобі пощастить і в тебе буде ще наступний день. В такі моменти починаєш цінувати життя, кожен наступний сонячний день. Мені дуже боляче дивитися на своє рідне та улюблене місто, після обстрілів. Це так страшно - проїджати містом та бачити стільки зруйнованих домівок, та не тільки. Ще руйнуются життя людей, я співчуваю людям які втратили родичів, бідні мирні люди які просто нічого нікому не зробили і жили собі спокійно не усвідомлюючи, що це був їх останній день, або ніч. Це дуже страшно усвідомлювати що кожний обстріл руйнує, зламує, зупиняє, або забирає чиєсь життя. Я думала поїхати від всього цього кудись за кордон, але це дуже складно для мене, бо мені тоді потрібно буде залишити свою сім'ю, своїх друзів, близьких мені людей, та свою кохану людину. І тоді я залишуся в незнайомому місці зовсім одна. Ще був такий варіант як переїхати в інше місце України, але зараз всюди небезпечно, тому мої батьки не бачать сенсу кудись переїжджати. Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться, бо це найгірший період за все моє життя, який тільки був. Через війну це літо та весна промайнули за одну мить, війна зіпсували всі плани, які тільки були. Я весь час живу як уві сні, мені деколи здаєтся, що все це нереально, що це я знаходжуся просто в якійсь прострації. Час для мене наче завмер, бо я ще проживаю ті події лютого та не усвідомлюю, що час так швидко плине, мені здаєтся, що з того часу пройшло не більше місяця, але насправді... Я сподіваюся, що хоча б перестануть гатити по мирному населенню, та сподіваюся, що всі будуть цілі та здорові, та перечекають цей страшний час і дочекаються перемоги - нашої перемоги! Героям слава!

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.