Testimony 1199

Testimony 1199

2022-10-22

We have been under occupation since March, and for the first week, we did not even go outside. Then we ran out of food and we had to feed the child, so we stood in line in the cold for - hours to buy bread, and bought loaf. At first, we slept dressed, then relaxed; at night, there was so much thunder that the bed shook. Some windows in the apartment did not close due to vibration. And hooray, months have passed, and we left. Now we are not afraid of cars with inscriptions and beavers outside the window with their muzzle pointed at us. Our child can play calmly and not ask, "Mom, this is the bad uncle who shoots at night." And so many memories for all months that we lived in the occupation. But every day, I pray to God to help our soldiers win, and we will return to our home, our bed, our bath, our toilet and finally, the hugs of our parents and grandmothers.

З березня ми в окупації, перший тиждень навіть не виходили на вулицю. Потім закінчилися продукти і потрібно було годувати дитину, стояли в черзі на морозі по - години, щоб купити хліб, продавали булку в руки. Спали спочатку вдягнені, потім вже розслабились, ночами бувало так гримало, що кровать тримтіла. Деякі вікна в квартирі від вібрації не зачинялись. І ура , пройшло місяців і ми виїхали, теперь не жахаємося машин з написом і бтрів за вікном з наставленим на нас дулом. Дитина може спокійно гратися і не питати , "мама, а це той поганий дядька, що вночі стріляє". І таких багато спогадів за всі місяців, як ми прожили в окупації. Але кожного дня молю Бога скоріше допомогти нашим воїнам отримати перемогу і ми повернемось в свій дім, своє ліжко, свою ванну, туалет і нарешті обійми батьків і бабусь.

This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.