Testimony 1170
Title
Testimony 1170
Age Range / Віковий діапазон
Occupation Status / Окупованість територій
Date of Testimony / Дата опитування
2022-10-20
War Testimony / Досвід війни
The war "threw me out" in my pyjamas in the morning. At five in the morning, I realized what it was. When there were already "fireworks" behind our house. Since then, I will never sleep peacefully at home again, and I will never again go to my wonderful job. For eleven days, we had to sleep on the floor in the corridor. I started to have problems with my kidney. The heating did not work; it must have blown. We can say we were lucky, we lived on the first floor, and our house is "protected" by a five-story building on one side. Therefore, we decided not to run to the basement because it is colder there. For the first four days, I did not want to eat anything, constantly, almost hours a day, following the news on Telegram. Sometimes the door to the entrance bounced from explosions and shots. We got used to hailstorms; we heard a firefight when several enemy soldiers ended up in our area. Somewhere on the fifth day, they went outside to go to the store. In [CITY], there was a huge queue and empty shelves. They only sold popcorn, coke and chips. All these days, it was scary to wash. It always seemed that when you were washing, something would fly in and take you naked out of the bath. I was constantly shouting from the bath whether they were shooting or not so that I would be ready to get dressed right away. We slept dressed. The scariest moment, for me personally, was the plane, the plane that flew over our house very loudly. Enemy aircraft. After that, I was terrified of planes flying over me. At that moment, we made the decision to leave home; it was the th day. We ordered a taxi, the cost of which was ten times higher than usual, and went with the volunteers to [CITY]. This is where my story as an immigrant begins.
Війна "викинула" мене в піжамі зранку. О п'ятій ранку я зрозуміла, що це. Коли за нашим будинком вже були "салюти". З того часу я більше ніколи не спатиму спокійно вдома та ще жодного разу не вийду на свою прекрасну роботу. Одинадцять днів нам довелося спати на підлозі в коридорі. Почалися проблеми з нирками. Опалення не працювало, мабуть продуло. Нам можна сказати повезло, ми жили на першому поверсі і наш дім з одного боку "захищений" п'ятиповерхівкою. Тому вирішили не бігати в підвал, бо там холодніше. Перші чотири дні не хотілося їсти нічого, постійно, майже цілодобово слідкували за новинами в телеграмі. Іноді двері в під'їзд підскакували від вибухів та пострілів. Звикли до градів, чули перестрілку, коли декілька солдатів противника опинилася на нашому районі. Десь на п'ятий день вийшли на вулицю, щоб сходити в магазин. В [МІСТО] була величезна черга та пусті полички. Продавали лише поп-корн, кока-колу та чіпси. Всі ці дні було страшно митися. Постійно здавалося, що коли миєшся, то в цей час прилетить щось і тебе винесе голим з ванни. Я постійно кричала з ванни стріляють чи ні, щоб бути готовою одразу вдягатися. Спали одягненими. Найстрашнішим моментом, особисто для мене, був літак, той літак, який пролітав над нашим домом дуже гучно. Ворожий літак. Після цього я дуже боюся літаків, які пролітають наді мною. В цей момент ми прийняли рішення їхати з дому, це був -й день. Замовили таксі, вартість якого була разів в десять вищою ніж зазвичай, та вирушили з волонтерами в [МІСТО]. Звідси вже починається моя історія як переселенця.
Copyright information
This document is licensed CC BY-NC-ND 4.0. This material may not be redistributed for commercial purposes and may not be altered; no derivatives are permitted. If you wish to redistribute this material, attribution must be given.
Citation
“Testimony 1170,” Narratives of War, accessed November 11, 2024, https://now.omeka.net/items/show/1078.