Testimony 1163

Title

Testimony 1163

Age Range / Віковий діапазон

Gender / Стать

Marital Status / Сімейний стан

Occupation Status / Окупованість територій

Forcibly Displaced / Переміщена особа

Date of Testimony / Дата опитування

2022-10-20

Date Range / Проміжок часу

War Testimony / Досвід війни

During the war, I experienced many feelings. In the first days, I just cried and didn't know what to do: go or stay. It is a difficult choice because you have to pack your whole life into one suitcase and leave your home without knowing if you will return. Your brain can't focus at all. You don't think about anything but the war. You don't know if you will wake up tomorrow and be unable to do anything. After weeks of hesitation, I decided to go abroad. So I spent months. I am very grateful to those people who sheltered me in their homes, fed me, and helped me. These are people with a big heart. But at the same time, it was a feeling of helplessness. One day you have everything: a stable job, a home, and dreams of a vacation, and the next day you gratefully take other people's things because it is impossible to take a lot with you. I went without summer clothes or shoes. Thanks to people, all this appeared to me. Today I live in the west of the country, it is safer here. It is strange, but a person gets used to everything. I don't react like that to sirens anymore. At the beginning of the war, everything inside turned upside down. Now it's just a notification. And you also understand how far the rocket flew and the explosion. The only thing you worry about is the life of your loved ones. Every morning you wake up and check if everything is fine with your parents, relatives, and friends. My parents stayed in [CITY]. Every day I feel guilty that they are there AND I am here. They did not want to go and leave home. I respect their decision, but I'm still perturbed. I also want to say how much the attitude towards all Russians has changed. I hate them for coming to my house, for supporting the launching of rockets at our houses. And they sincerely do not understand why we treat them like that. I am a very tolerant and well-educated person, but now I wish every Russian family to experience this horror in their own skin. Only when their children start dying will they understand what war really is, what their army is doing and who they are supporting. The war affected every Ukrainian. We will defend our own land; we will teach children to hate Russia. This is a country of slaves who want to remain slaves.
За час війни я пережила багато почуттів. У перші дні я просто плакала і не знала, що робити: їхати чи залишатися. Це важкий вибір, тому що ти маєш зібрати все своє життя в одну валізу і залишити свій дім, не знаючи, чи повернешся. Твій мозок зовсім не може зосередитись. Ти ні про що не думаєш, тільки про війну. Ти не знаєш, чи прокинешся завтра і зробити нічого не можеш. Після тижнів вагань я вирішила їхати за кордон. Так я провела місяці. Я дуже вдячна тим людям, які прихистили у себе вдома, годували, допомагали. Це люди з великим серцем. Та водночас це було відчуття безпомічності. В один день у тебе є все: стабільна робота, дім, мрії про відпустку, А наступного дня ти із вдячністю береш чужі речі, бо неможливо взяти із собою багато. Я їхала без літнього одягу, взуття. Дякуючи людям, це все у мене з'явилося. Сьогодні я живу на заході країни, тут безпечніше. Це дивно, але людина звикає до всього. Я більше так не реагую на звуки сирени. На початку війни все всередині переверталося. Тепер це просто сповіщення. А ще ти розумієш, наскільки далеко прилетіла ракета та був вибух. Єдине, про що переживаєш -це життя близьких. Кожного ранку просинаєшся та перевіряєш, чи все добре у батьків, родичів, друзів. Мої батьки залишились у [МІСТО]. Кожного дня я відчуваю провину, що вони там, А я тут. Вони не захотіли їхати та залишати домівку. Я поважаю їх рішення, та все одно дуже переживаю. Ще хочу сказати, наскільки змінилося ставлення до всіх росіян. Я ненавиджу їх за те, що вони прийшли у мій дім, що підтримують запуск ракети по нашим будинкам. І ще вони щиро не розуміють, чому ми до них так ставимось. Я дуже толерантна та вихована людина, але зараз я бажаю кожній російській сім'ї пережити цей жах на власній шкурі. Тільки коли їх діти почнуть помирати, вони зрозуміють, що таке війна насправді, що робить їх армія та кого вони підтримують. Війна торкнулася кожного українця. Ми будемо захищати власну землю, дітей навчимо ненавидіти росію. Це країна рабів, які хочуть залишатися рабами

Citation

“Testimony 1163,” Narratives of War, accessed November 5, 2024, https://now.omeka.net/items/show/1072.

Geolocation